Відступивши з-під Бердичева, Січові Стрільці упродовж квітня 1919 року вперто обороняли Шепетівку – стратегічний залізничний вузол – від 2-ї Української радянської дивізії, аж поки стратегічне значення цього міста зменшилось.
У той час командувач Північної групи військ УНР отаман Володимир Оскілко, завербований польською розвідкою, здійснив спробу державного перевороту. 29 квітня 1919 року в Рівному Оскілко оголосив себе Головним Отаманом, а Директорію та Петлюру – скинутими за звинуваченнями у таємних переговорах з більшовиками. Коновалець, якого заколотники вважали військовим лідером прорадянського крила армійського командування, надіслав сотню бійців СС та бронепотяг, які за один день ліквідували заворушення, примусивши їх автора терміново евакуюватися до Польщі. Скориставшись заколотом Оскілка та заворушенням у фронтових частинах Північної групи, поляки стрімким ударом 16 травня 1919 року захопили Луцьк, а Червона армія 19-го травня – Рівне, де два полки з гарнізону міста просто перейшли на бік ворога. В історіографію Визвольних змагань ці події увійшли під назвою Луцької та Рівненської катастроф. Так, нібито вся наша тогочасна історія не катастрофа. У повітрі пахло розстрілами. Але їх не було.
Травень 1919 року запам’ятався Січовим Стрільцям кропопролитними боями та відступом з району волинського Острога в сектор Кам’янець – Броди, де на фронті напирали втричі чисельніші червоні дивізії, а в спину дихали польські агресори, яких з останніх сил стримувала героїчна Українська Галицька Армія. Кінець травня увінчався відчайдушним загальним контрнаступом української армії, а упродовж червня Корпус СС невпинно завдавав контрударів по всіх напрямках, утримуючи переправи на річці Случ, штурмуючи Старокостянтинів та відбиваючи Проскурів, намагаючись за всяку ціну зберегти для маневру оперативний простір, на якому скупчувались розбиті поляками та більшовиками дивізії. Серед квітучих садів Поділля і буйного різнотрав’я Волині без зайвого драматизму Січові Стрільці влаштовували перформенси в стилі Фермопіл мало не щодня, вистрілюючі набої до останнього і холоднокровно переходячи до рукопашних боїв за кожну хату під солом’яною стріхою та кожний метр території. Безперервні піші марш-кидки, нічні атаки з багнетами та ручними гранатами, загальна гнітюча атмосфера тотальної катастрофи і безвиході до краю напружували нерви та психологічно виснажували фізично втомлених людей, тому тільки надлюдські зусилля і особистий героїзм командирів втримували дисципліну в Корпусі. В середині липня 1919 року через Збруч на Правобережжя переправилась витіснена поляками Українська Галицька Армія, що мала коло 50 тисяч високоякісного бойового складу. Об’єднані українські армії перегрупувались, зібрали найбоєздатніші частини в потужні ударні групи та розпочали наступальні операції. Переформований у Групу в складі двох дивізій (10-ї та 11-ї) Корпус СС перекинули на ліквідацію прориву фронту Таращанською бригадою червоних, яка рухалась повним ходом на Кам’янець-Подільський. У важких боях за останню столицю Української Народної Республіки 21 та 22 липня 1919 року Група СС зупинила таращанців, а згодом оточила та розгромила їхню бригаду, захопивши кілька сотень полонених.
У липні 1919 року білогвардійські Збройні сили Півдня Росії під командуванням генерала Денікіна повели масштабний наступ проти більшовиків від Волги до Дніпра, переслідуючи радянську 14-ту армію від Харкова до Полтави та Києва. У той же час об’єднані армії УНР і ЗУНР розпочали наступ на Київ та Одесу, витісняючи червоних по всьому фронту Правобережжя, а в спину їм хижо дихала окрилена окупацією Галичини польська навала.
Київ. Золотоверха столиця неіснуючої Київської Русі. Січові Стрільці зачистили його в січні та знову визволили в грудні 1918 року, захищали в лютому 1919 та розраховували повторно визволити в серпні. Проте Штаб армії УНР з незрозумілих причин проігнорував прохання Мельника та Коновальця долучити Групу СС до ударного київського угрупування з огляду на досвід облоги та оборони Києва, включно з вуличними боями у складних погодних умовах. Натомість Січових Стрільців перекинули на північ, де вони разом із ІІ Корпусом УГА наступали на Шепетівку – Житомир – Коростень, загнавши червоних у вузький сектор північної Волині і перейшовши до позиційної оборони. Тим часом, 30 серпня 1919 року ІІІ Корпус УГА та Запорізька група в апогеї наступальної операції з боєм взяли Київ…з подивом виявивши, що одночасно в місто вступають білогвардійські денікінські полки, які скористались політичною короткозорістю Директорії та раптовим ударом вибили українців з відвойованої столиці. Боротись на три фронти – понад силу будь-якому війську, проте у наших не було вибору, і вони спробували.
Накачані, відгодовані тушонкою та згущонкою матроси Балтійського флоту, відморожені латиські стрільці з руками по лікоть у крові, китайсько-угорсько-австрійський інтернаціонал, бойовики кавказьких кримінальних груп, поріддя темних муромських хащів і уральських заводських бараків, упирі з ревтрибуналів, кар’єристи з академій царського Генштабу.
Оснащена французькою зброєю та вишколена французькими офіцерами стотисячна польська армія генерала Галлера, перекинута на український фронт із Франції нібито для боротьби проти більшовизму. Для тогочасних володарів світу українці були гіршими демонами, аніж більшовики.
Забезпечені усім від англійських танків до американських презервативів і жуйок офіцери колишніх царських гвардійських полків, універсальні солдати з добровольчих білогвардійських формацій Корнілова, Маркова і Дроздовського, мобілізовані мужички з чорноземних губерній, донські та кубанські козаки, дрібна українофобствуюча буржуазія та міщанство, ідейні чорносотенці та погромники.
… Лише наприкінці жовтня 1919 року командування перекинуло Групу СС на білогвардійський фронт в район Жмеринки, коли становище на ньому врятувати було практично неможливо. 28 – 29 жовтня 10-та Дивізія СС втримала позиції після важких боїв з сильними денікінськими частинами, а 2-го листопада 11-та Дивізія перейшла в наступ на Вінниччині. Після тижня боїв чисельність передових куренів впала з 800 багнетів до заледве 200, і зведені в одну дивізію полки СС повільно відступали на Старокостянтинів, прикриваючи відхід на захід всієї армії УНР в “трикутник смерті”.
Товарні вагони, двадцятиградусний мороз, скривавлені бинти, черствий буханець хліба на трьох, десять снарядів на дивізію, забиті тифозними хворими шпиталі, спирт щоб не замерзнути.
Так хочеться сонця і миру.
… А в цей час сірі шинелі зціплювали зуби і вперто тримали останні кілометри фронту.
Держава та армія скупчились на клаптику території заледве в 20 кілометрів квадратних. Залишилось тільки залагодити дрібні паперові формальності. Головний Отаман Петлюра в теплому салон-вагоні готується виїздити в Польщу для укладення договору. Останні штабні наради. Отаман Андрій Мельник, з температурою 40 градусів, подивився на присутніх якось особливо проникливо та співчутливо та разом з Коновальцем побажав уряду всього найкращого.
… Хочете знати, як усе це виглядало в реальному людському вимірі? Офіційне історіографічне видання “Похід українських армій на Київ – Одесу в 1919 році” в телеграфному стилі відзначило на полях: “Отаман Коновалець і його помічник отаман А. Мельник дуже хвилюються і весь час хапаються за зброю”. Перегляньте їхні вицвілі від часу чорно-білі світлини і запам’ятайте їх такими, якими вони були тоді, кидаючи виклик долі і цілому світові, посміхаючись назустріч смерті і посилаючи її під три чорти. Вони вижили, щасливо одружились на двох сестрах і розпочали свою власну війну.
Перша частина
Друга частина
