УКРАЇНА В ДОБУ ПОСТПАЦИФІЗМУ: ТРИ СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПОДІЙ

УКРАЇНА В ДОБУ ПОСТПАЦИФІЗМУ: ТРИ СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ПОДІЙ

автор: Микола Кравченко
момент публікації: 05 березня 2019 року

З 2014-го ми розпочали життя в новій реальності. Відтепер ми справді відчули початок доби Постпацифізму. Світ вже не буде колишнім. Військові інструменти у міжнаціональному протистоянні будуть застосовуватися на рівні з усіма іншими. І саме гібридна війна (а всі війни сьогодення — гібридні) визначально формуватиме наше майбутнє, не зважаючи на те, хочемо ми цього чи ні …

У світі постпацифізму країні необхідно не тільки розуміти глобальні тенденції, але й усвідомлювати наслідки різних варіацій власної поведінки. Жити безсистемною ситуативністю (як наша держава протягом останніх майже трьох десятків років) у постпацифічну добу надзвичайно небезпечно. Таку «несвідому» країну новий світ може просто розчавити. Отже, для того, щоб забезпечити саме існування нашої держави і майбутнє українських дітей, нам необхідне стратегічне прогнозування.

Для прогнозування нам потрібно чітко усвідомити, що на даному етапі, ключовий вплив на розвиток подій в Україні мають зовнішні чинники. Саме з цього ми змушені виходити, будуючи ймовірні сценарії.

Вектор зовнішнього впливу визначатиметься передусім потужністю і претензіями наших західних та східних сусідів.

З середини 2000х «колективний Захід» поступово втрачає позиції на світовій арені. Криза 2008 року серйозно підірвала економічну могутність ЄС. Над самим ЄвроСоюзом нависала загроза якщо не повного розпаду, то принаймні регіоналізації і фрагментації. Скандинавські країни активно розвивають формат Північної Ради, а в Центрально-Східній Європі (особливо в країнах Вишеград-4) все частіше говорять про Інтермаріум. Брексіт – найяскравіша ілюстрація занепаду ЄС. Ідею «Всеєвропейського Союзу» уже остаточно відкинуто, натомість на порядку денному знов постає концепція санітарного кордону. Східноєвропейський театр геополітики слабо цікавить і США. Припинило розширення на схід і НАТО. Приєднання Чорногорії у 2017-му – це скоріше інерція. «Арабська весна» і фактичні поразки західних союзників у Лівії та Сирії ілюструють обвал американського впливу у Середземномор’ї та на Близькому Сході. «Колективний Захід» давно вже не є беззаперечним світовим гегемоном.

Одночасно з цим РФ демонструє абсолютно протилежні тенденції. Після Мюнхенської промови Путіна у 2007-му, росіяни просто увірвалися у світові процеси. Блискавичною перемогою над грузинами (2008), анексією Криму і окупацією частини Донбасу (2014), а особливо заявою про «перемогу» в Сирії (2018) Росфедерація фактично оголосила про свої претензії на домінування щонайменше в Західній Євразії.  

За умови збереження таких тенденцій (послаблення Заходу і посилення РФ), перед нами не постає жодної позитивної альтернативи. У таких умовах реальними є тільки сценарії, які відрізняються між собою лише ступенем негативу для України:

  • Радянський сценарій:

Найбільший ступінь негативного впливу. Поглинення України і фактичне (хоча не обов’язково юридичне) приєднання до РФ. Повторення сценарію УРСР у складі СРСР. Єдиним способом боротьби українців в таких умовах буде підпілля й партизанщина. Причому в умовах навіть більш складних, ніж УВО, ОУН чи УПА.

  • Білоруський сценарій:

Середній ступінь негативного впливу. Перетворення України на російського сателіта з формальним збереженням державного суверенітету. Це варіант подібний до сьогоднішнього лукашенківського. І на прикладі білоруського президента ми бачимо, що цей варіант є тільки відтермінуванням попереднього («радянського»).

  • Хорватський сценарій:

Найменший ступінь негативного впливу. «Відтинання» територій. Повний розрив зв’язків з анексованими та окупованими територіями. В таких умовах краще визнати їх тимчасово втраченими і блокувати. А всі зусилля спрямовувати на зміцнення територій збережених, де необхідно укріпити суверенітет, зміцнити економіку та готувати військову операцію з визволення Криму й Донбасу. Готувати і чекати незручного для РФ моменту. Приблизно так, як це зробила Хорватія у 1995-му.

Але важливо розуміти, що у разі слабкості суверенних територій, території окуповані не повернуться навіть у разі розпаду РФ. У такому разі хорватський сценарій легко може перетворитися в косівський. Тож, визволення Криму і Донбасу залежить тільки від міцності Києва. Екстенсивна економіка і тиранічний режим неодмінно виснажать РФ. Головне, щоб Україна була готова до цього.