«Сьогодні лише задумались, скільки йому років. 23… » Хлопці з аеророзвідки 1-го батальйону полку АЗОВ добре знали Юрія “Баррета” Луговського. Тому кожному є що розповісти. Хтось ще не може відійти від звістки і поки не наважується говорити про Юру у минулому часі.
«Виявляється, ми вже чотири роки з ним пліч-о-пліч були. Нам то вже було по 35, а Баррет прийшов не маючи на своєму віці ще й 20 років. Яким він був? «Натуральним», справжнім. Зі своїм світосприйняттям», – в один голос промовляють побратими.
Серед тих, хто знав Баррета ще до «Азову», друг Волина. «Познайомились ще в батальйоні «Донбас» у 2014 році. Потім навіть не задумувались, хто де буде і чи разом будемо через деякий час в «Азові». Бо коли воюєш – все одно всі на одній «орбіті».
На перший погляд, Баррет був замкнутим, мовчазним. Навіть потім, коли ближче познайомились, він не любив про себе чи про родину говорити. На початку до людей з обережністю та деякою недовірою ставився. Проте насправді був веселим, комунікабельним. Під час бою ніколи не панікував. Часто був замислений.
Дуже не любив дурнів, з ними він повністю обмежував спілкування. Ігнорував їх. З обережністю ставився і до дилетантів. Хороший солдат із духом справжнього воїна».
Зі спогадів друга Тарпана, рідко було таке, аби тривалий час Баррет перебував на базі. Інколи мав і вільний час, який проводив із користю для себе: читав, займався фізичними вправами, слухав музику. До речі, любив українську музику.
«Позивний мав ще з батальйону «Донбас». Знаю, що певний час ходив з одноіменною гвинтівкою. Завжди залишався при власній думці.
Пам’ятаю, якось у Водяному прийшла велика посилка воякам. Вони думали, що там щось смачне. Відкрили – а там повний ящик книжок. Баррет там бував у цих вояк часто. Побачивши такий «підгон», він спитав, чи можна взяти собі щось із того. На що командир дав згоду. Тоді Баррет вибрав собі одну з книг. Це була «Історія європейської цивілізації. Близький Схід» та містила близько 1000 сторінок. Він її час від часу вивчав.
Взагалі до того, як почались бойові дії, він вчився на столяра, – продовжує Тарпан. – Інколи ділився своїми знаннями в цій сфері: вказував, що правильно зроблено, а що халтура.
Найближчим часом хотів скласти іспити для отримання водійського посвідчення. Вчив навіть мене керувати машиною.
Весь час вдосконалювався. А як солдат був одним із досвідчених та незамінних».