Пам’ятаємо!
19 жовтня 1965 року народився Микола Троїцький з позивним «Акела», одесит, боєць полку АЗОВ. Під час Широкинської наступальної операції 15 лютого 2015-го він віддав життя за Україну, кинувшись на допомогу побратимам. Зі спогадів друга Кірта, начальника Військової школи імені полковника Євгена Коновальця:
«Є бійці, які свого часу не отримали високих нагород за героїчні вчинки у бойових діях, але для мене та моїх побратимів вони стали справжніми героями. На жаль, багато з них офіційно удостоїлось цього статусу лише після смерті…
Про друга Акелу можна згадати багато. Про евакуацію поранених в Іловайську, про рейди в «сіру зону», зухвале викрадання зброї та набоїв з-під носа ворожих груп, про спробу повернути захоплений ворогами танк… Сьогодні, в його день народження, хочу розповісти про дещо інше.
Після обстрілу ворожими «Градами» мікрорайону «Східний» у Маріуполі в кінці січня 2015-го за наказом група однієї з бригад вирушила патрулювати район с. Широкине. Наш підрозділ на той час займався розвідкою та проводив постійні патрулі в «сірій зоні». До ворожих сил було рукою подати. Звісно, спочатку ми зраділи такому підкріпленню: прибули п’ять одиниць БТР-80 з десантом. Однак для мене залишалося великою таємницею, чому вони не спішуються з техніки, а просто катаються на броні неконтрольованою територією туди-сюди.
І ось буквально на другий чи третій день суміжна група потрапляє у засідку. Сепари влучають протитанковою ракетою комплексу ПТРК у передовий джип їхньої колони, бійці швидко відступають та залишають на полі бою двох убитих. Тіла загиблих були у «сірій зоні». Тоді друг Акела проявив ініціативу та отримав від мене дозвіл евакуювати загиблих на своєму джипі.
Акела, як справжній воїн, не міг навіть припустити думку про те, що його можуть взяти у полон. У своєму автомобілі, на якому виїжджав на всі бойові завдання, він завжди мав напоготові фугас чи гранати, щоб у критичній ситуації не здатися живим та ще й забрати з собою ворогів. Особливо після того, як 2014-го ми разом ледь не натрапили на ворожий блокпост поблизу Моспиного, що поряд з Іловайськом.
Хлопці в підрозділі говорили, що перед тим виїздом на евакуацію покійний нині Морган (той самий Морган, який через тиждень, захищаючи Широкине, знищить два ворожі танки та одну БМП) власноруч замінував джип Акели, напхав туди тротилу, штук шість протипіхотних мін МОН та підключив весь цей арсенал до кнопки, щоб у будь-який момент можна було підірвати себе та всіх покидьків поруч. Рвонуло би добряче, хто розуміє, якої сили був заряд всього того у машині.
Зрештою друг Акела, ризикуючи собою, поїхав на те місце, де група потрапила у засідку, та забрав тіла загиблих. Крім цього, він привіз трофей – гранатомет РПГ-7, а на той час будь-яке озброєння було на вагу золота. Як пройшла евакуація, що там відбувалося? Ці подробиці пішли у вічність разом із Акелою, який загинув тиждень потому в Широкиному, здійснюючи спробу евакуації нашого екіпажу підбитого БТР-3».
Він завжди ризикував своїм життям заради інших. Цей подвиг не можна забувати, тому що не в кожного вистачить духу вчинити так, як Акела. Надзвичайна мужність, воїнська честь та вірність ідеї – таким Акела назавжди залишиться у нашій пам’яті.
Помстимося!
