Серед майже трьохмісячної оборони і щоденних боїв в оточеному Маріуполі, у місті відбувались битви, які потрапляли на екрани камер, які були розказані і почуті всім світом.
Але оборона Маріуполя — це не низка дат та битв. Це період, в якому щодня, в різних районах міста, відбувались запеклі бої. Бої не за лінію оборони, а ледь не за кожен будинок.
Про один з таких боїв розповів друг «Скромний», боєць снайперської групи на той час ОЗСП «Азов». Групи, підготовленої не тільки для снайпінгу.
Плани ворога
«Було зрозуміло, що наш підрозділ не можуть застосовувати як лінійний, щоб утримувати одну ділянку. У нас краще стрілецька підготовка, ми краще у всьому розбирались. Із нас вирішили зробити «рятувальні команди». Три снайперських відділення — три «рятувальні групи». Якщо виникали якісь дуже проблемні ситуації в будь-якій частині Маріуполя, ми мотались по цих проблемах, вирішували їх і вертались назад, на «Азовсталь».
Напередодні бою за вокзал, «Скромний» і його побратими вели бої в районі Драмтеатру та вулиці Грецької. Азовці знищили один ворожий танк, ще один — пошкодили. Потім, група отримала завдання висуватись у район вокзалу.
«Нам сказали, що у ворога є план: накопичити там техніку і потім перерізати наші угрупування, створити оточення в оточенні. Задача нашої групи: прикривати групу мінування, яка працювала на спуску біля вокзалу. Очікувалось, що росіяни йтимуть тією дорогою танками».
Росіяни застосовують РСЗВ. Відбиття першого штурму
Група «Скромного» зайняла оборону у будівлі вокзалу. Звідти було зручно прикривати тих, хто був в районі спуску. Пів роти піхоти тримало приватний сектор біля вокзалу. Людей було мало.
Після завершення мінування, почався відхід. По площі і по вокзалу почали летіти «Гради», «Смерчі».
«Будівля вокзалу наполовину скляна. Ракети «Градів» залітали і детонували всередині приміщення. Після артпідготовки росіяни почали наступати. Вони не поїхали на техніці. Взвод піхоти, чоловік 30, почав лізти по приватному сектору: через паркани, сараї. По нам також працювала БМП-1. Ми вдало обрали позиції і вона нам не сильно заважала».
Азовці відбили атаку. Росіяни повторили обстріл з РСЗВ. На цей раз летіли «Урагани». «Скромний» пригадує: командування передало, що противник обходив їх з боку вагонного депо. Будівля вокзалу не давала огляду на ту ділянку. До того ж, їх було п’ятеро і вони тримали велику будівлю: з купою входів, виходів, декількома поверхами. БК також закінчувався.
Оборона на 360 градусів
«Ми перемістились у п’ятиповерхівку поруч з вокзалом. Піднімаємось на четвертий поверх, займаємо позиції, контролюємо депо. Я звітую, що супротивника ми не спостерігаємо. Нам кажуть, що противник йде по коліях, прямо у бік вокзалу».
Група відійшла назад. Зайняли ті самі позиції, які вже займали. «Скромний» розповідає, що у готель «Азов», у 80 метрах від станції, вже набивалась російська піхота. Зав’язався бій. Частину ворожих солдатів ліквідували прямо під готелем. Частина зайшла всередину і почала підніматись на другий поверх.
«У цей час мені кричать, що з боку перону, прямо по коліях, до нас біжать росіяни. Нас критично мало, щоб утримувати оборону на 360 градусів. Я кажу: «Зараз, хлопці, я знайду ще якусь позицію».
«Скромний» пішов в іншу частину другого поверху вокзалу. Він побачив, що у вікна на першому вже застрибають росіяни. Треба було попередити побратимів. Кричати він не міг. Бачив, як хлопці втягнуто ведуть бій.
«Я виходжу на рацію і розумію, що ефір забитий. Кричу: «Не засмічуйте ефір, дайте докричатись до хлопців». Кричу і не можу докричатись. Починаю вже махати їм руками, літери показувати, що там росіяни внизу. А хлопці собі далі з вікон відстрілюються».
Відхід до другої групи
«Скромний» знайшов укриття у міні-готелі на поверсі. Побачив внизу росіян: вони збились в купу, опустили автомати, ходили, наче тут нікого нема. «Скромний» слідкував за ними. Він відкрив по ним вогонь як тільки вони почали підійматись на другий поверх.
«Ось і хлопці вже на мене дивляться. Кричу їм: «Пацани, там росіян куча». Вони переходять до мене по другому поверху. Нас п’ятеро. БК вже просто нема. Лишилось по магазину. «Хлопці, гранати є?». Гранати є. Добре. Пакуємо свої гвинтівки. На них ми вже всі набої відстріляли. У кулеметника лишилось пів короба.
Я вирішив виходити через задній хід. Вокзал вже був понівечений. Потрібно було міняти позицію. Попросив другу групу із сусідньої будівлі контролювати перон. Ми вирушили на з’єднання з ними».
Група «Скромного» спустилась на перший поверх. Прокинувши у прохід останні гранати, бійці перебігли на іншу сторону вокзалу. Зайшли у кімнату, де ВСП раніше проводило огляд військових. Троє з групи, під прикриттям «Скромного» і ще одного бійця, мали перебігти від вокзалу до групи прикриття.
«Коля я був на верхньому поверсі, то після контакту приєднав новий магазин і забув дослати патрон у патронник. Потім вийшов на перон, побачив двох росіян. Збираюсь стріляти і розумію, що автомат не стріляє. Росіяни дивляться на мене круглими очима. Ми застигаємо. Я дивлюсь на свій автомат. Вони дивляться на мене. Потім розвертаються і починають бігти. Побратим позаду відпрацював по ним з кулемету».
«Дивіться, зараз буде кіно»
Судячи з радіоперехоплень, у росіян були важкі втрати. Бій тривав вже декілька годин. Окупанти втратили майже взвод піхоти і відмовляються штурмувати далі. З перехоплення стало відомо про висування останньої штурмової групи ворога: танка і піхоти. Командиру цієї групи сказали: якщо він втратить танк, йому кінець. Його накриє його ж артилерія.
«В нас лишався один NLAW. Займаємо позицію на п’ятому поверсі і бачимо цей танк. Він якраз йшов там, де було мінування. Але після роботи артилерії, від мін мало що лишилось. Не пощастило.
Я кажу: «Давай дочекаємось поки він вийде так, щоб ми могли його знищити». Виїжджає цей танк. Побратим стріляє у нього. Танк глохне. Ворожа піхота скупчилась біля нього. На мене виходять по рації і кажуть: «Дивіться, зараз буде кіно». Ми дивимось… Через хвилини три цей танк і цю всю піхоту їхні «Гради» накривають».
Група «Скромного», здивована таким розвитком подій, також відкрила вогонь по росіянам.
Потім до будівлі вокзалу приїхав дружній БТР, який відпрацював по залишкам піхоти ворога. Азовець пригадує, як з нього виліз боєць з РПГ, став у повний зріст і вистрілив по пошкодженому ворожому танку.
Азовці лишились чекати підтримки піхоти. У цій п’ятиповерхівці їх мали замінити вночі. Бійці дві години чекали зміни під вогнем ворожої артилерії, танка та БМП.
Епілог
«Прийшла піхота і ми помінялись. Приїхали додому: втомлені, щасливі, цілі. Без жодних втрат. Задачу по обороні площі ми успішно виконали.
Мріяли про гарячу картоплю. По поверненню піджарили її. Я сиджу, дивлюсь на вогонь і думаю: «Оце день…».
Після цієї операції, майже всі бійці снайперської групи спеціального призначення були нагороджені орденом «За Мужність».
Завдяки своєчасній ситуаційній обізнаності бійців і роботі всіх підрозділів управління, вдалось успішно виконати цю операцію, вберегти життя особового складу. Завдяки грамотності і досвіду бійців, оперативно приймались правильні рішення. Група в повному складі вийшла з бою.
Читайте більше історій бійців «Азову» за посиланнями: