Він захоплювався футболом, був активним фанатом ФК «Дніпро», займався боксом та завжди був життєрадісним. Таким згадують Романа «Бенча» Черненка друзі та побратими.Роман не хотів залишатись осторонь подій, які відбувались у країні. Тому у вересні 2014-го пішов до АЗОВу.
Знайомі розповідають, що це був хоробрий хлопець, який завжди мав власну точку зору. Бенч ніколи не залишав друзів у біді, завжди підтримував та допомагав порадами.
«Для мене він був близьким другом, – згадує екс-боєць диверсійно-розвідувальної роти ОЗСП АЗОВ, а нині активіст «Національного Корпусу» Денис «Шкіпер» Котенко. – Це була людина, яка ніколи не підводила, не лишала у скрутній ситуації. Бенч залишиться у пам’яті веселим хлопцем. Перед тим, як мали відправлятись на ту операцію, усі перебували у піднесеному настрої. Адже вирушали у бій…»
«Бенч завжди хотів іти вперед, жадав бою і реальна можливість випала для нього саме в Широкинській операції, де Роман і загинув, – пригадує екс-боєць диверсійно-розвідувальної роти ОЗСП АЗОВ друг Радік. – Тоді настрій у всіх хлопців був чудовий, кожен був готовий іти у бій, наступати та перемагати. Серед цих бійців був і Бенч.
14 лютого, після успішної зачистки Павлополя та Лебединського в складі РДР, Роман брав участь у наступі на Широкине, де, завдяки своєму героїзму, перебуваючи в складі розрахунку АГС, накрив чимало ворожих позицій. Бенч загинув під час мінометного обстрілу проросійських найманців, прикривши собою двох побратимів. Героїчно зустрічаючи смерть, Бенч усміхався до останнього, але не зміг вижити від кількості осколків ворожого снаряда.
Перед виїздом у Широкине він для своєї мами написав записку і попросив друзів передати її у разі необхідності. На жаль, цей аркуш паперу таки потрапив до матері.
Після смерті Бенч залишається прикладом мужності та героїзму для кожного його побратима і для кожного азовця. Зі спогадів друзів, Бенч був завжди веселим та вірним товаришем, готовим віддати своє життя заради Ідеї».
У Дніпрі Бенчу відкрили пам’ятник, а в його рідному залізничному ліцеї – меморіальну дошку пам’яті.
«Хай усі наступні покоління українців знають, що Роман Черненко жив із ними на одній вулиці та навчався у цьому закладі, – наголосив Шкіпер. – Бо герої – серед нас, а не тільки у книжках та у бойовиках».
ПАМ’ЯТАЄМО!
ПОМСТИМОСЯ!
