Друг «Коп»: від інспектора ДПС – до командира ремонтно-відновлювального батальйону

У 2014 році на початку антитерористичної операції їздив на дві місяці на ротацію на схід — нас тоді від міліції відправляли по пару осіб. Був під Словʼянськом, де поворот на Райгородок — тоді це був крайній блокпост перед сепаратистами. Потім наші десантники зачищали Лиман, а ми позаду прикривали тил.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, пішов добровольцем у військкомат. Я був знятий з обліку після служби в органах, лишився на спецобліку, тому хотів стати на військовий. Спитали, чи маю посвідчення водія. Відповів, що маю всі категорії, їжджу будь-яким транспортом.

Вони записали й відпустили додому, сказали чекати дзвінка. Ніхто не телефонував, я до них їздив кілька разів. Лиш через три тижні сказали приїхати.

Тоді якраз формували 35-й окремий стрілецький батальйон. Зустрівся з підполковником, той спитав, чи готовий я їхати на передок. Відповів, що готовий, бо йдуть воювати зовсім молоді, які ніколи зброю в руках не тримали, а я хоч вмію нею користуватися. Так і потрапив туди.

Нам мій друг дитинства передав в армію машину. Ми її повністю обслужили й виїхали на задачу – заводили піхоту на позиції. Коли все зробили, зупинилися відпочити, ще зустріли побратимів. Я пропонував вже йти в автівку, але все ж ми лишилися з хлопцями.

Коли повертались до машини, не дійшли до неї секунд 30-40 — щось прилетіло, машина знищена. У ній абсолютно все було пошкоджене, крім одного паку енергетиків, жодну баночку не зачепило. Ми ще потім жартували, що треба його не пити, а просто в наступну машину в кожні двері покласти.

Ми з побратимами йшли сюди, бо це, напевно, найелітніший підрозділ, який існує в Україні. Тут є мотивовані хлопці, з якими хочеться служити, вони мають бажання, натхнення та ентузіазм робити щось корисне.

Виїжджав з водіями в Серебрянський ліс, дивився маршрути, перевіряв запасні шляхи, вчили новоприбулих цього всього. Кілька разів возив на ротацію на КСП.

Моя задача тоді — щоб вся техніка була в строю, особливо броньована. Аби піхота завжди мала чим заїхати та виїхати.

Я почав формувати РМТЗ зі взводу матеріально-технічного забезпечення та взводу технічного обслуговування. Ця рота вийшла чудова, справді пишаюся нею. Вона на Нью-Йоркському напрямку брала участь у бойових діях. Була позиція, де вбивали ворога в прямих контактах, брали в полон. Це було як перше бойове хрещення роти.

Коли трохи відтягнулися на Торецькому напрямку, то на водосховищі ми власноруч зробили переправу. Нею користувалася вся наша бригада та суміжники — возили людей, провізію, майно, БК. Навіть ГРСП полонених нею доставляли.

Ми тоді ще повністю всі автомобілі відновлювали. Загалом багато робили своїми силами. Максимально всім забезпечували нашу піхоту, щоб вона могла ефективно нищити ворога.

Основна задача зараз — евакуація техніки з поля бою. Хочемо в майбутньому створити евакуаційну роту, щоб це був окремий механізм для цієї роботи.

Ми розвиваємось. У бригаді є пікапи Hummer з тентами — ми їх зараз робимо броньованими власними силами на рембазі. Мусимо розширюватися, максимально швидко повертати у стрій всю підбиту техніку.