17 вересня 2014 року добровольчий батальйон «Азов» був розширений до полку спеціального призначення.
Реорганізації передували чотири місяці запеклих боїв проти московитів та контрольованих ними бойовиків на Донеччині. Ці бої довели: «Азов» — вмотивований, «Азов» — готовийрозвиватися, «Азов» — ніколи не поступиться ворогу.
Початок російсько-української війни у 2014 році спонукав найкращих синів і дочок України стати до зброї.
Окрему категорію серед новоприбулих становили добровольці: учасники патріотичних організацій, активісти Автомайдану та футбольні ультрас.
5 травня 2014 року в Бердянську вони створили батальйон, який спершу мав називатися«Азов’я», але цю назву скоротили до більш лаконічного – «Азов».
Бойовий шлях батальйону розпочався одразу після створення. Перше зіткнення азовців з проросійськими бойовиками відбулося 6 травня 2014 року поблизу Маріуполя.
Упродовж чотирьох місяців після створення батальйон взяв участь у захопленні бази терористів в Урзуфі, першому звільненні Маріуполя і Мар’їнки, а також — в Іловайській операції.
Під час цих операцій азовці продемонстрували здатність ефективно протидіяти ворогу, сталеву дисципліну, відданість Українській Державі, готовність до нових викликів.
17 вересня 2014 року батальйон був розширений до полку спеціального призначення у складі МВС України.
Реорганізація дозволила «Азову» наростити свої спроможності: отримати краще йрізноманітніше озброєння і спорядження, залучити до своїх лав нових вмотивованих добровольців.
Окрім того, цей крок мав і символічне значення. У такий спосіб держава визнала внесок азовців у спільну боротьбу проти московських окупантів і висловила їм свою довіру.
Згодом на «Азов» чекала ще не одна трансформація. У тому ж 2014 році полк перетвориться на окремий загін спеціального призначення у складі НГУ. У лютому 2023 року — на бригаду, а в березні 2025 року — на корпус.
Нині азовці, як і 12 років тому, залишаються вмотивованими і підготовленими. Вони нищать ворога на найгарячіших ділянках фронту та бережуть пам’ять про свій бойовий шлях.
Саме тому 17 вересня для нас назавжди залишиться особливою датою, що нагадує про тяглість історії «Азову», його традиції, про полеглих побратимів і посестер – тих, хто віддав своє життя у боротьбі за гідне майбутнє України.