Ультрас, який воював за правду. Пам’яті Ігоря Бєлошицького «Бєлаза»


12 грудня 2014-го смертю хоробрих загинув наш побратим Ігор Бєлошицький на псевдо «Бєлаз». Автомобіль, в якому перебував азовець, підірвався на фугасі, встановленому російсько-терористичними військами. Бєлазу було всього 26 років.

Ігор народився у вересні 1988 року в Києві. Матір майбутнього воїна згадувала, що з самого дитинства він завжди мав власну думку, погляди на світ, а також був дуже активною дитиною. Змалку Ігор володів особливо гострим відчуттям справедливості та завжди боровся за неї, захищав слабших, відстоював правду. Спорт був великим захопленням Бєлаза: він займався боксом, любив грати у футбол, а в підлітковому віці долучився до ультрас ФК «Динамо» («Альбатрос»). 2010 року Ігор Бєлошицький здобув вищу освіту за фахом менеджера з міжнародної економіки, закінчивши Українську академію бізнесу та підприємництва, однак за спеціальністю не працював жодного дня.

Коли розпочалася Революція гідності, Бєлаз одразу ж вирушив на Майдан і брав участь у всіх буремних подіях. А з початком збройної агресії Росії проти України Бєлаз не зміг одразу поїхати на Схід, через що сильно хвилювався. Його дуже тривожило те, що всі його товариші вже вирушили на фронт, а він перебуває у тилу, в столиці, поки всі події розгортаються на Донбасі, і не робить нічого корисного для свого народу. Патріотизм та прагнення боротися за праву справу, виплекані з самого дитинства, не дозволяли йому спокійно жити в той час, коли рідну землю нівечать ворожі «Гради». У вересні 2014 року Ігор вступив до лав тоді ще батальйону «Азов» та одразу ж був відряджений у зону бойових дій. Він не зізнавався матері, що поїхав на війну, вирішив на певний час вимкнути телефон. Мати ніяк не могла зв’язатися з сином, але мала підозри, де саме перебуває Ігор, адже материнське серце все відчуває. Вона зателефонувала його дівчині, яка запевнила, що з Ігорем все добре, та сказала дивну фразу про те, що «він навіть встиг поплавати в морі». Пізніше, коли жінка врешті додзвонилася до сина, той все-таки зізнався, що море не київське, а Азовське. Матір увесь час не знаходила собі місця, її переповнювали переживання за єдиного сина. Ігор завжди заспокоював її: «Все буде добре. Нічого страшного статися не може».

Бєлаз служив у першій чоті першої сотні «Азову», де також перебували його друзі ще з мирних часів. Він хотів брати участь у всіх бойових операціях, а всі завдання, які перед ним ставились, виконував без жодних обговорень. Під час занять з вогневої підготовки Бєлаз проявляв себе як вправний воїн, спраглий до знань, горів бажанням здобути якнайбільше навичок, вмів працювати зі стрілецькою зброєю і важким озброєнням.

У день своєї гибелі Бєлаз у складі групи розвідників виконував бойове завдання поблизу села Павлопіль. Азовцям разом із військовослужбовцями Збройних сил вдалося виявити і ліквідувати снайперську пару противника та диверсійно-розвідувальну групу. При відході авто, в якому перебував Бєлаз, натрапило на встановлений незаконними збройними формуваннями фугас. На жаль, Бєлаз і Тихий загинули одразу, ще троє бійців зазнали важких поранень.

Указом Президента України № 213/2015 від 9 квітня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Ігор Бєлошицький нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Вічна слава Герою!
Помстимося!