У Конотопі Сумської області 27 листопада поховали азовця Дмитра Волонтирця на псевдо «Волина». Сорокарічний боєць, у якого залишилися син та дружина, помер 25 листопада унаслідок інсульту. Провели в останню путь бойового побратима десятки азовців, які приїхали на церемонію зі Сходу, друзі та товариші, що знали Волину за життя, а також чимало небайдужих містян.
За словами побратимів, Волина був професіоналом високого класу. За час своєї кар’єри до початку війни на Донбасі у складі миротворчих військ ніс службу за кордоном, зокрема в Іраку. У буремному червні 2014 року вирушив на війну у складі батальйону «Донбас», в рядах якого пройшов Іловайський котел, Дебальцеве, брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська. Згодом під час служби в Широкиному Дмитро Волонтирець пересікався з азовцями на «нулі», і тоді вирішив, що має приєднатися до лав полку.
Свою службу в «Азові» Волина розпочав 2015 року, мав звання молодшого сержанта. Саме він був одним із засновників напрямку аеророзвідки у полку. Діяльність розвідника суміщав із саперною справою, був у числі найкращих саперів-розвідників «Азову», який не боявся братися за найскладніші завдання з розмінування. Останні роки займав посаду начальника секції розвідки першого батальйону. За успіхи у виконанні службових обов’язків на передовій Світлодарської дуги був нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня, почесною відзнакою «За звитягу та вірність», а також нагрудним знаком «За доблесну службу». По поверненню «Азову» з передової Волина організував навчальний процес для азовців зі своєї спеціальності – сапера-розвідника. До останнього, поки тяжка хвороба не забрала його життя, друг Волина передавав свої знання, допомагав у розвитку побратимам.
«Друг Волина як блискавично розробляв операції у штабі, так і завжди йшов попереду всіх нас в окопах. Своєю працею він зберіг десятки життів, і своїми навиками, які він передав, зберіг іще сотню в майбутньому», – такі слова у пам’ять про Волину сказали його побратими під час прощання. Над труною Волини азовці присяглися боротися за Україну до перемоги та продовжувати справу всього його життя – працювати на зміцнення полку, який він дуже любив. Церемонію поховання воїна було завершено залпом пострілів.
Пам’ятаємо!
