«Вдивляючись у темряву». Історія інструктора «Азову», який втратив зір, але не втратив силу боротися

кіно

У Маріуполі відбувся допрем’єрний показ повнометражного документально фільму режисера Сергія Волкова «Вдивляючись у темряву». На перегляд кінострічки запросили бійців полку «Азов» та інших підрозділів. Також були присутні люди із вадами зору, про проблеми яких, власне, у цьому фільмі й розповідається.

«Вдивляючись у темряву» ‒ це історія українського добровольця на Донбасі, бійця-інструктора на той момент ще батальйону «Азов», який втратив зір під час виконання бойового завдання. Водночас це історія й тисяч українців, які так само, як і герой стрічки, мають боротись із бюрократичною машиною на шляху до свого повноцінного життя у країні «зрячих». Проблеми, які були порушені у проекті, стосуються як захисників України, так і звичайних мирних мешканців. Це соціальна кінострічка, після перегляду якої байдужих бути не може.

Віталій Галіцин приїхав на Схід України тоді, коли там точились найзапекліші та найкривавіші бої. Він, сапер та інструктор, полковник запасу ЗСУ, все своє життя присвятив військовій службі. За його плечима бойовий досвід у саперній справі в Іраку та поранення на Донбасі, після якого для Віталія почалась інша боротьба – боротьба за свої права як військового ветерана. Він втратив зір, але не втратив силу духу та бажання рухатись вперед. На допомогу Віталію прийшов інший незрячий, який втратив зір ще в дитинстві. Він вчить чоловіка повноцінно жити у повній темряві та допомагає у боротьбі з бюрократичними складнощами в отриманні статусу інваліда війни.

Після перегляду фільму до присутніх звернувся режисер Сергій Волков, який поділився своїми враженнями від роботи над проектом, та запросив на сцену головного героя – Віталія Галіцина. Віталій охоче відповів на питання, які виникли у глядачів під час перегляду фільму, та розказав, що вони з членами команди вже встигли відвідати інші міста, в яких відбувались зйомки стрічки. Проте саме в Маріуполі, щойно зайшовши до кінозалу, він відчув вольовий дух справжнього українського патріотизму.

Наприкінці зустрічі бійці полку «Азов» подарували Віталію свій бойовий прапор.