Робота артилерії настільки ж важлива, як і робота піхотинця. Коли ворог давить на наші позиції, кидаємо кілька «кабанів», щоб утихомирити. Якщо підключається ворожа техніка, беремось кошмарити і її. Якщо хтось з окупантів заблукав у степах або лісах, то тут вже є можливість повного знищення, але відбувається це не так часто, як хотілося б. Перевага над ворогом в артилерії показує себе зненацька, руйнує плани противника у бою, змушує міняти їх. Тут і підключаються наші підрозділи для атаки, заганяючи ворога в кут, де він буде знищений. Жоден ворожий солдат, жодна одиниця їхньої техніки не уникнуть цього. Найважливішим результатом для нас є вдячність бійців, які знаходяться попереду і стоять до кінця. Тому ми, як і вони, виконуємо свій обов’язок зі зневагою до смерті.
Думаю, варто згадати один із найбільш пам’ятних бойових моментів. Закінчивши чергову стрільбу по цілі, ми з розрахунком швидко почали маскуватись. До нашої позиції приїхала вантажна машина з боєкомплектом. Чи не відразу ж після цього, противник почав обстріл нашої вогневої позиції зі ствольної артилерії. Я подав побратимам команду «В укриття», а водію машини крикнув «Рушай!». Ми встигли укритись у бліндажі, а вантажівка вилетіла з квадрату і не перетворилась на феєрверк. Було більше десяти прильотів, один із них ледь не завалив наше житло для відпочинку. Снаряд впав на виході з нього, перебив зв’язок та Інтернет. Ми оперативно все полагодили, коли дочекались тиші. Всі вціліли, техніка лишилась неушкодженою. Для новеньких хлопців у моєму розрахунку це був незрівнянний досвід. Швидкість реакції у критичні моменти рятує життя і техніку.
Були епізоди, коли ми працювали в режимі «нон-стоп». Найдовше — на Харківщині. Ми тоді працювали по окупантам, які засіли в околицях села Дементіївка. Наш вогневий взвод тижнями був у постійній напрузі. Бувало, що кожен із нас спав по годині на добу. Ледве не через кожні 15 хвилин звучала команда «До бою!». Не варто й казати про наслідки для фізичного здоров’я. Ми тоді відпрацьовували просто по максимуму, щоб ворог нарешті затих і ми змогли відпочити бодай годину. Боєць, який куняє і вже не може стояти на ногах — це проблема. У важкій бойовій ситуації він може зробити щось необдумане, що відобразиться на виконанні бойового завдання і безпеці побратимів. Кожен боєць має постійно пам’ятати про відпочинок, робити короткочасні перерви на сон.
Мій перший виїзд був непростим. Мінімум тиждень ми займались копанням капоніру, бліндажів під снаряди, під порохові заряди, облаштовували бліндаж для особового складу, декілька окопних ям, інженерні споруди, укріплення для машини, маскування. Усі ці фортифікації просто необхідно було зробити попри несприятливі погодні умови. І тільки по закінченню цього процесу ми мали якнайшвидше приступити до бойової роботи. Бійці були втомлені. Та з першим нашим залпом усі, для кого це було вперше, зрозуміли, чому вони тут і для чого. Я зрозумів, що знаходжусь на своєму місці.
До початку повномасштабного вторгнення я активно займався власним фізичним розвитком, приділяв увагу речам, необхідним для виконання різних бойових задач. Морально я готувався захищати Україну. Образ бійця АТО в балаклаві — це моє захоплення ще з часів дитинства. Мужність наших військових вражала мене, я хотів бути схожим на них, бути таким же сміливим. У 19 років я розпочав строкову військову службу у лавах Національної гвардії, мене розподілили до підрозділу артилерійського дивізіону. Окрім своїх службових обов’язків та завдань, я постійно залучався до тренувань спортивних зборів та змагань на першості СхТУ. 24 лютого 2022 року я зустрів по підйому нашої батареї по тривозі. Перше, що я побачив у ті години — виходи «Граду» у сторону Харкова.
У перші місяці вторгнення я не був задіяний в роботу бойового розрахунку. Замість цього, виконував охоронні та оборонні завдання на Харківському напрямку. Часу на підготовку в мене вже не було, тому як тільки я став заряджаючим розрахунку гаубиці Д-30, відразу приступив до бойової роботи і паралельно покращував свої знання. Під час бойових завдань я швидко зміг освоїти роботу навідника, а згодом — і командира гармати, вже на Бахмутському напрямку. Але посада командира — це не кінцева точка шляху артилериста, тож я продовжував вдосконалювати свої навички.
Дізнавшись про набір до лав бригади «Азов», я подав документи на переведення. Після погодження, був призначений командиром САУ «Гіацинт». Ми постійно виконували бойові завдання з цією гарматою. «Азову» тоді передали нове озброєння, і незабаром я був переведений до новоствореної батареї САУ M109L. Ця техніка масштабніша та набагато складніша в технічних аспектах за радянську. Це було тільки на краще. У нас був час пристосуватись до особливостей нової гармати, відпрацювати імітацію бойових задач та злагодження.
Саме в «Азові» я зрозумів, що самовдосконалення — це мій головний принцип, він має надихати також і моїх підлеглих бійців. Наші тренування і відпрацювання — це наш результат на полі бою. Наш розрахунок чи не щодня займається відточуванням бойових навичок. Але я все ще не досяг необхідного рівня. У підрозділі я перебуваю не так багато часу. Тому поки мої дії, як командира на бойових, щодня не приноситимуть як результат знищення ворога, я вважаю, що не заслуговую носити шеврон.
«Азов» для мене — це підрозділ сильних. Збереження існування і незалежності української нації — це моя головна мета, моя доктрина і ідея. А ідея завжди підкріплена діями. Тож я і мої побратими щоденно працюємо і захищаємо рідну землю. Рівень підготовки бійців «Азову» дуже високий, а тренування та навчання постійні. Важливою є і культура взаємовідносин між особовим складом, між бойовими побратимами, між командиром та підлеглим. Тут бійці завжди допоможуть тобі, підкажуть, навчать тебе тому, що ти не знаєш і не вмієш робити.
Наша техніка відрізняється від старих радянських зразків складнішою механікою. Це значно ускладнює обслуговування основних комплектуючих вогневої системи гармати. Але її точність мотивує нас більш педантично підходити до питання чистки, змащення та постійного спостереження за станом і роботою всіх механізмів. Це — обов’язок кожного бійця. Від відповідальності розрахунку гармати буде залежати точна і безвідмовна стрільба по ворожим цілям.
Серед САУ, на яких би я хотів попрацювати, більше за все мене цікавить M109A6 «Paladin». Це краща модернізація нашої M109L. Ми б швидко навчились працювати на ній, вже маємо всі необхідні базові знання з експлуатації цієї лінійки самохідних установок. Думаю, дві доби, не більше. Дві доби, щоб повністю стати в стрій і почати «дулумбасити» по окупантам з цієї бойової машини.
Хотілось би також попрацювати з іншими САУ калібру 155 мм. Наприклад польська AHS Krab чи німецька PZH2000. Вони мають більшу дальність пострілу і вищу скорострільність, ніж M109. Але це не означає, що ця техніка набагато краще за нашу самохідку. Потрібно постійно вчитися новому, здобувати знання та постійно тренувати свої навички. Тоді будь-яка техніка, якою б складною вона не була, перетвориться у ваших руках в снайперську гвинтівку великого калібру.
Є один дуже влучний вислів: піт артилериста рятує кров піхотинця. Тому працювати ми повинні вдвічі більше та швидше, особливо коли чуєш, що від цих дій на декілька окупантів стало менше. Робота цікава, і ти стаєш розумнішим для того, щоб кожен вихід, котрий чує ворог, став для нього останнім. Артилерист — це фізично розвинутий та розумний боєць. Він взаємозамінний і повинен знати усі рівні обов’язків: від обслуги гармати до командира. Підготовка має складатись не тільки з швидкого розгортання гармати у похідне та бойове положення, а і з основ бойової експлуатації, результатом якої буде успішне ураження цілі на великих відстанях.
Бойова робота ведеться нами в основному як контрбатарейна. Ми працюємо на заборону дій артилерії, техніки, піхоти противника, яка атакує наші підрозділи. Звичайно ж знищуємо і конкретні визначені цілі після пристрілювання. Використовуємо по ворогу увесь спектр наявних типів боєприпасів. Немало часу приділяємо і облаштуванню нашої позиції, це один із пріоритетів безпеки гармати і її стійкості до віддачі від пострілів. Відмінне маскування до та після роботи гарантує непомітність і забезпечує несподіваність. Ми можемо буквально зламати задуми ворога, який не очікує вогню на певній ділянці фронту.
Робота артилериста, по суті, дуже схожа на роботу снайпера. Тільки гвинтівку він має в десятки разів більшу. І помічників декілька. Як і снайперу, тобі просто необхідні міцна нервова система і швидка реакція. Очікування коректури, небезпека з боку контрбатерейних гармат і безпілотників ворога, необхідність якнайшвидшого маскування, забіг в укриття, швидке відпрацювання по цілям — і це далеко не все. Не останню роль у бойовій роботі відіграє фізична підготовка. Артилерист має лічені хвилини, аби відпрацювати. Вам передають координати нової цілі, після чого ви маєте в швидкому темпі навестись, зарядитись та зробити постріл. Ворог повинен бути уражений тут і зараз, інакше він втече.
Хлопці з мого розрахунку вже мали бойовий досвід. Декілька бійців брали участь у війні ще з часів АТО. Вони швидко вчаться артилерійській справі та добре себе проявляють на бойових. Ми — команда, тому злагодженість наших дій є пріоритетом. Вільного часу в нас буває небагато, проте ми намагаємося тренуватись разом, щоб досягати максимальної швидкості та чіткості наших дій.
Наше побутове життя складається з історій за розігрітими на газовій туристичній плиті пайків, штовхання машини розрахунку з боліт і бруду, з обговорення наших бойових, покращення нашої роботи. Але найголовніше — побратимство. Це допомога з подачею снаряду, це підставлене плече у будь-яких ситуаціях та проблемах, що виникають у бійців. Я бачу в побратимах впевненість і впевнений у кожному, хто стоїть зі мною.
У мене немає часу на роздуми про майбутнє. Є завдання, які необхідно виконувати просто зараз. Тому залишу свої плани на інші, мирні часи. А всім тим, хто ще тільки роздумує, чи приєднуватись до війська, або приєднається до нього вже найближчим часом, хочу побажати знайти правильний підхід до бачення себе у військовій формі. Ми маємо без страху, жалю та вагання нищити ворога, з добротою у серці до своїх працювати задля миру нашої держави та нації. Кожен новий день — це шанс стати кращим, вдосконалити свої навички, розум та силу. Адже самовдосконалення — це шлях, який належить кожному з нас.
На нашій землі є ворог, його необхідно знищити. Ми бійці, це наш обов’язок і робота, від якої залежить збереження життя, здоров’я та цілісності нашої нації. Я — командир, і задачу маю відповідну — максимальний результат за будь-яких обставин. Незважаючи ні на що, приймаєш бій. Тільки тоді ти розумієш, що живеш.
