Рано вранці сім років тому добровольці вирушили в бік Донецька аби вибити підступного ворога з української землі. 4 серпня 2014 року в операції зі звільнення Мар’їнки, яка вже майже місяць була захоплена бойовиками, брали участь бійці добровольчих батальйонів «Азов», «Шахтарськ» та 51-ї ОМБр.
Завдяки об’єднанню сил воїнам вдалося взяти центральні позиції терористів. Той бій вважають однією з найуспішніших операцій АТО, яка стала одночасно оборонною та контрнаступальною. Після чого українські бійці почали зачистку Мар’їнки у східному та західному напрямках. Бойовики у цей час обстріляли мирних жителів міста з мінометів, гранатометів, гаубиць та установок «Град».
Для більшості бійців «Азову» операція зі звільнення Мар’їнки була чи не першим бойовим досвідом. Сьогодні вже досвідчені воїни згадують, як йшли у бій. Азовець з позивним «Сокира» до Мар’їнки вже отримав досвід, звільняючи Маріуполь. Воїн згадує, що спеціальної підготовки ніякої не проводили, але постійно тренувалися на полігоні, тож були готові до бою. Сокира був у взводі під командуванням друга Гала. Боєць пригадав, як вони заходили в Мар’їнку:
«Ми йшли колоною, спочатку зупинилися за кілька кілометрів від міста, командири подивились карту та поставили задачі. Колона з технікою підійшла ще ближче, спішилися, вишикувались за танками та БМП ЗСУ і пішли вперед. Підрозділ був на елеваторі, а ми мали зачищати будинки. Пам’ятаю, як справа з багатоповерхівки почалася стрільба, десь у полі пролунав вибух і по тому будинку вдарив танк. Просувались ми повільно, була неймовірна спека. Рухались за технікою і поетапно зачищали кожну будівлю – з лівого боку і з правого боку. Далі нас замінила перша рота і так сталося, що їхня група майже одразу підірвалася на радіокерованому фугасі».
Саме той вибух забрав життя бійця «Азову» на псевдо Балаган. Це була перша втрата для азовців, ще 15 наших бійців отримали поранення.
План штурму мінявся по ходу дій, згадує боєць полку на псевдо «Поляк». Для воїна операція за звільнення Мар’їнки була першим бойовим хрещенням:
«Ми розраховували, що ми будемо заходити в місто одними з перших, а в підсумку наш взвод забезпечував вогневу підтримку. Перші підрозділи тоді вже пройшли і основний спротив отримали у вигляді керованого фугаса. Після цього ввели у бій нас, і ми почали зачищати другорядну вулицю, де, згідно з розвідданими, імовірність вогневого контакту була найменшою. Але все виявилося зовсім не так – де очікувалось найменше, виявилось найбільше. Ми під прикриттям танка вийшли впритул на сепарський блокпост. Бойовики почали бігати, метушитися, займати вогневі позиції, а ми не розуміли чи це наш блокпост, чи ворожий».
Тож поки новоспечені воїни з’ясовували ситуацію, сталося два прильоти РПГ по танку, і азовці потроху почали відходити назад. У цей час ворожі сили розпочали обстріл наших хлопців кинжальним вогнем з двох сторін.
«Тоді я вперше потрапив у бій і трохи розгубився. Стрільба відбувалась трасерами, причому їх було багато як в нас, так і в противника – і це було якесь феноменальне, яскраве фаєр-шоу, – згадує Поляк. – Тож мій перший вогневий контакт був достатньо близький до противника, але самих сепарів ми, по суті, не бачили – бачили просто купу куль, які літають в небі, і це було ніби у фільмі «Зоряні війни».
«Місто ми пройшли майже без зупинок, більше займало час прочісування дворів. Ми були заточені під те, щоб не залишити ворога позаду, – розповідав в одному з інтерв’ю боєць полку «Азов» друг Гал.
Воїн згадує, що Мар’їнку зачищали мало не голими руками. Було дві бойові машини піхоти, один танк, легендарний КамАЗ «Пряник» і стрілецька зброя. Незважаючи на таке нехитре озброєння українських добровольців, терористи злякалися.
До вечора добровольці повністю зачистили Мар’їнку, витіснивши ворога на околиці міста.
«Далі бої йшли за межами міста з боку Донецька. Тепер на те, що місто стоїть впритул до лінії фронту, вказують закладені цеглою і мішками вікна», додає Гал.
Під час бою за Мар’їнку противник поніс значні втрати і саме того дня стратегічно важливе місто на підступах до Донецька повернулось під синьо-жовтий стяг.
