Його ховали у відкритій труні, на прохання матері, аби усі бачили садистську суть проросійських бойовиків, які понівечили обличчя мужнього воїна.
Олександр Кутузакій на псевдо «Кутуз» народився в Одесі 26 грудня 1986 року. Закінчив у місті школу №1, де й досі його пам’ятають, як привітного та веселого юнака. З початком війни на Донбасі відчув внутрішню потребу йти захищати рідну землю, Олександр не хотів, аби «рускій мір» прийшов у його рідну Одесу. Від самого початку війни Кутуз вірив у нашу перемогу, був відчайдушним воїном та щирою людиною.
В «Азові» служив старшим кулеметником. У свій останній бій 15 лютого 2015 року Кутуз пішов разом із побратимом та земляком Акелою, разом вони з нього й не повернулися. Бійці саме намагалися забрати з поля бою тіла поранених товаришів, але самі полягли від снайперських куль. Кілька днів бойовики не хотіли віддавати тіла азовців. Як виявилося згодом, терористи ще й познущалися з загиблих воїнів та понівечили їхні обличчя.
Попрощатися з героями до Спасо-Преображенського собору 23 лютого прийшли кілька сотень одеситів, в останню путь захисників України проводжали навколішках.
Указом Президента України солдат Олександр Кутузакій за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
На фасаді школи у якій навчався Олександр встановлено меморіальну дошку пам’яті загиблого воїна. А вулицю Ленінградську в Одесі на честь загиблого вояка перейменували на вулицю імені Олександра Кутузакія.
Пам’ятаємо!
Помстимося!
