18-річний спортивний блондин із поглядом дитини – таким запам’ятали Андрія товариші. Для них він залишився українським лицарем, який допомагав тим, хто цього потребував. Так і загинув: у ході операції із зачистки Іловайська від терористів Хома накрив собою гранату, врятувавши побратимів.
Андрій Снітко народився 25 січня 1996 року у селі Гораймівка на Волині. Його самотужки виховувала мама, вона померла, коли Андрійкові було 11, згодом хлопчика забрала у свою сім’ю жінка з Маневичів Раїса Халик. Після школи юнак вступив до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки в Інститут фізкультури. Але провчитися вдалося лише кілька місяців. Хлопець втік із університету спочатку на Майдан, а згодом на війну.
З початком АТО Андрій пішов по військкоматах, де, як і більшості, йому вказували на двері. Та юнак не здавався і врешті опинився серед тих, з ким пліч-о-пліч стояв на Майдані, у батальйоні «Азов». Хома був одним із перших добровольців нашого підрозділу: до лав «Азову» вступив у травні 2014-го, брав участь у звільненні Маріуполя. А 20 серпня 2014 року разом із азовцями пішов у свій останній бій.
Попри юний вік та дитячий погляд, це був мужній воїн, згадують азовці. Він постійно повторював своїм побратимам: «У нас більшість чоловіків сидить по хатах, ховаючись за спідницею, а захищати Батьківщину ‒ обов’язок кожного, від малого до великого».
Під час зачистки Іловайська Хома був розвідником, тому що мав легке спорядження і швидко пересувався по дворах.
«20-го зранку на нас кинуть чотири танки, вже вдруге за добу ми попрощаємось один з одним та приготуємось до неминучого. Розвідгрупа Севастополя вдало скорегує арту, танки будуть подавлені. До нас приєднаються основні сили «Азову» і ми підемо зачищати місто. І ось на вулиці, де ми повинні зустрітись із побратимами з батальйону «Шахтарськ», нас чекатиме група найманців Мотороли. Рація розривається, чую крики, черги ПКМ, розриви. Я ще не усвідомлюю, а моя друга чота веде запеклий бій. Відділення Танцора закидають гранатами, розстріляють з кулеметів. Одна граната впаде між трьох хлопців. Хома здійснить свій останній героїчний вчинок і без вагань накриє гранату, врятувавши своїх побратимів. До цього я думав, що це чисто кіношні шаблони, – розповідає друг Кірт, тодішній командир першої чоти другої сотні «Азову», та додає: – Болітиме постійно, але ми мусимо помститись! Через пів року після Іловайська, повторюючи подумки псевдо Аксьон і Хома, ми будемо палити танки та БМП ворогів у Широкиному».
Так Андрій врятував життя й своєму кращому другу Сократу. Познайомились хлопці в університеті, де разом навчались і разом прийняли рішення йти на фронт, у батальйон «Азов».
«Він завжди рвався у бій, – згадує в одному з інтерв’ю Сократ. – Ми планували поїхати додому на ротацію, щоб вирішити справи в університеті, знайшли вільний час, але так цього і не зробили, бо Хома хотів взяти участь у звільненні Іловайська. Якби Хома не прикрив ту гранату, мені б не тільки поранило ногу. Якби не його вчинок, я б вже тут не сидів. Він врятував життя не тільки мені, а й багатьом хлопцям. Хома казав: «Поки не переможемо – додому не поїдемо!» Він сміливо йшов у бій. Це було для нього святом. Радів перед боєм, бо хотів відвоювати своє».
На школі, в якій навчався Хома, відкрито меморіальну дошку героєві. А одну з вулиць рідного міста Андрія перейменовано на його честь. Краєзнавець та сусід азовця Анатолій Снітко віддав шану 18-річному воїну, написавши про Андрія книгу «Він став героєм у бою».
Андрій Снітко був одним із двох наймолодших українських бійців, які отримали найвищу нагороду – «Герой України» посмертно з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Також воїн посмертно нагороджений відзнакою «Народний Герой України».
Пам’ятаємо! Помстимося!