«Дев’ять тижнів, які змінили моє життя». Розповідь колишнього рекрута, а тепер бійця «Азова» про БКБП

Розповідь колишнього рекрута

«Хлопці, привіт. Ну як дорога?» ‒ сержант курсу заскочив у КрАЗ та окинув оком рекрутів, з якими йому доведеться працювати найближчі дев’ять тижнів.

Мав він доволі привітний вигляд, тому, мабуть, кожен з майже п’ятдесяти новобранців полегшено видихнув. Історії про жорсткий «Базовий курс бойової підготовки» для охочих стати бійцями «Азова» ходять Інтернетом вже давно, тож така зустріч додала впевненості присутнім. «Може, не все так погано?» ‒ промайнуло тоді в думка у кожного, хто приїхав на курс.

 Але тривало це недовго. Буквально якихось 20 секунд.

«Що розсілись, вам тут що, курорт? Ану швидко взяли свої речі та вилазимо з машини. Речі тримати над головою. Швидко! Вишикувались перед сержантами!»

Почались штовханина і мішанина. Кожен хапав перше, що бачив, й якомога швидше намагався вибігти в бік плацу, де на рекрутів вже чекали інструктори.

«Якого біса так повільно? Повільніше вас тільки сєпар, якому відірвало обидві ноги! Шикуйсь!»

Трохи поштовхавшись та побігавши довкола один одного, новобранці нарешті вишикувались.

«Сьогодні починається ваш шлях від маминого синка й до справжнього воїна! Ці дев’ять тижнів ви будете проходити крізь пекло і тільки вкінці найсильніші та найстійкіші отримають право поповнити ряди бійців «Азова»! Ви не зможете користуватись Інтернетом, телефонами та будете робити те, що ми вам скажемо, й тоді, коли ми скажемо. Від сьогодні у вас немає імен, прізвищ чи позивних, а є тільки номери. Все зрозуміло?»

«Так є, сержанте!»

Інструктор дав ще кілька настанов, показав саморобний дзвін, в який під час ранкового шикування зможе вдарити будь-який рекрут, що вирішив здатись та покинути курс, і віддав наказ бігти до казарми, де на нас вже чекали інші сержанти. Все це супроводжувалось криками та напруженням. Подальші події відбувались у прискореному темпі. Всіх зібрали разом, змусили роздягнутись до спідньої білизни та здати всі мобільні телефони, документи, цигарки та цінні речі. В одного з хлопців впав шеврон з його номером, але в поспіху він цього не помітив. Зате це помітив один із сержантів.

«Дев’ять тижнів, які змінили моє життя». Розповідь колишнього рекрута, а тепер бійця «Азова» про БКБП

«Де твій номер? Ти його ледь не провтикав? Хутко на підлогу та 20 відтискань! Почав!»

Розгублений рекрут плюхнувся на землю та почав виконувати вправи. Сержант бігав довкола нього та волав: «Швидше! Прискорюйся! Ти робиш надто повільно, тож давай не 20, а 40 відтискань!» По хлопцю було видно, що він виснажився вже на перших двадцяти, і ще стільки ж вправ були аж ніяк йому не в кайф, але він стиснув зуби та продовжив виконувати наказ. У той момент подумки я дякував долі за те, що не опинився на його місці, і ще раз поправив свої речі, щоб нічого не загубити.

Ну а потім новобранців почали викликати по кілька людей – на стрижку та гоління. Особливо тужно було дивитись на хлопців з оселедцями та довгими доглянутими бородами.

«Шкода стригтись?»

«Ні, сержанте!»

Того дня повні емоцій (всі з яких були аж ніяк не позитивні) та зовсім без сил спати ми лягли тільки після відбою, який був вже під ранок. А о шостій – всіх підняли на ранкову руханку, після чого був час на особисту гігієну й сніданок. Далі ж розпочались заняття зі стройової, вогневої, тактичної, топографічної та іншої підготовки. І постійно по кілька разів на день – фізо. Здавалось, фізична підготовка буде супроводжувати нас усюди. Перші кілька днів було особливо важко, адже від кріпатури тіло боліло так, що було навіть не зручно сидіти на лекціях.

«Чого човгаєш, рекруте? Може, тобі подушечку підкласти?»

«Ні, сержанте!»

Особливої яскравості ситуації додавала літня спека. Піт тік рікою постійно, навіть без фізичних навантажень, що вже казати про спортивні години. А вночі відбою не було від комарів. На полігоні, де проходив базовий курс бойової підготовки, їх були цілі полчища. Неможливо було нормально спати через комариний писк та постійні звуки ляпасів і чухання.

І от коли мені здавалось, що вже всі прийомчики сержантів я знаю наперед, виявилось, що в арсеналі у них ще є багато сюрпризів. Одного дня замість звичного фізо нас повели на водні процедури на узбережжя моря. Купатись та відпочивати? Ніяк ні. Там на нас очікувала порція нових навантажень та знущань. Ми мали забігати у воду ланцюгом, міцно тримаючи один одного під руки. Розірвати цей ланцюг означало отримати чергове покарання від інструкторів. Були й вправи на березі. А ті, хто відволікався на крик чи хоча б на секунду відводив погляд вбік, отримували добру пригоршню піску в обличчя. Ніколи не забуду, як воно, коли у тебе повні очі піску, але маєш дивитись в обличчя сержанта, не кліпаючи.

«Плачеш, рекруте? За домом скучив?»
«Ні, сержанте!»

«То, може, все ж таки підеш й вдариш у дзвін?»
«Ні, сержанте!»

Він кричав на мене, ставив ще якісь питання, а я мав лише одне бажання – плюнути йому в обличчя та піти вмити очі. Вже зараз можна філософствувати на тему якихось колективних вправ та взаємодопомоги, але тоді нічого, окрім приниження та знущань, я в цьому не побачив.

Було важко, але кожен з нас розумів – до кінця дійдуть тільки найкращі. Тільки найсильніші тілом та духом в кінці курсу отримають шеврон «Азова» з рук командира полку та приєднаються до бійців полку. А двоє найкращих з курсу навіть зможуть самостійно обрати підрозділ, в якому будуть нести службу. Піхота, артилерія чи танки…

«Дев’ять тижнів, які змінили моє життя». Розповідь колишнього рекрута, а тепер бійця «Азова» про БКБП «Дев’ять тижнів, які змінили моє життя». Розповідь колишнього рекрута, а тепер бійця «Азова» про БКБП «Дев’ять тижнів, які змінили моє життя». Розповідь колишнього рекрута, а тепер бійця «Азова» про БКБП

Звісно, були й слабаки, які здались. Деякі – одразу, в перші дні. Вони не змогли витримати психологічного тиску та фізичних навантажень і покинули курс. Щиро кажучи, мабуть, у кожного з нас в певний період виникало бажання піти. Моментами я ненавидів сержантів, ненавидів спорт, терпіти не міг полігон, пил та спеку. Але в інший час я ловив кайф від того, що відбувається. Я розумів: нас ламають, аби ми стали сильнішими. Там, «на нулі», в нас не буде магазинів, Wi-Fi та часу думати про розваги. Там може бути в десятки разів важче та гірше. Тож, не пройшовши через випробування БКБП та не переступивши через себе, ми тим паче не витримаємо того, з чим зустрінемось, опинившись сам на сам із ворогом. Тому, стиснувши зуби, забивши на кріпатуру та постійне бажання поспати, я та мої майбутні побратими повільно, але впевнено рухались до своєї мети.

Ці дев’ять тижнів були важкими. Дні між собою змішувались, інколи ми плутали навіть, який зараз тиждень. Пам’ятаю, як вже на другий тиждень постійних криків на нас волання інструкторів ставало все більш хрипким. Схоже, майже всі вони позривали голоси. В глибині душі я тоді радів та зловтішався тому й мріяв, щоб вони взагалі втратили голоси і перестали на нас горлопанити. І чим менше залишалось часу до завершення БКБП, тим важче нам було. Третина рекрутів «злилась» під час курсу. Лише близько 30 нас стояло в день урочистого вручення шевронів перед командирами. Відчуття, коли командир полку знімає з тебе номер та вдягає полковий шеврон не можливо передати словами. Я певен, кожен із нас мріяв про цей день та запам’ятає його на все життя.

З цього почалась нова сторінка в житті для всіх нас. Ми стали мужніми, дорослішими та головне ‒ ми стали азовцями. А це те, заради чого ми всі сюди приїхали.

«Дев’ять тижнів, які змінили моє життя». Розповідь колишнього рекрута, а тепер бійця «Азова» про БКБП «Дев’ять тижнів, які змінили моє життя». Розповідь колишнього рекрута, а тепер бійця «Азова» про БКБП