Для мами він назавжди залишиться героєм, для побратимів – безстрашним та мужнім воїном. Напередодні у селі Долинське, що на Херсонщині, в останній путь провели бійця полку «Азов» Едуарда Шахова на псевдо Шах, який загинув 4 вересня від кулі ворожого снайпера на Світлодарській дузі.
Кілька сотень людей прийшли віддати останню шану воїну. Церемонія прощання з Шахом пройшла на площі перед Будинком культури. Рідні та односельці не могли стримати сліз, побратими прибули прямісінько з фронту, друзі й однокласники – з Києва і Херсона. Під звуки військового оркестру труну з тілом 26-річного Едуарда Шахова пронесли вулицями його рідного Долинського. Поховали молодшого сержанта з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі під вигуки побратимів-азовців: «Загиблому герою тричі – Слава!»
Едуард Шахов народився 12 грудня 1992 року і змалечку був надто активним хлопчиком, згадують рідні. Був дуже життєрадісним та постійно посміхався. Едика з сестрою самотужки виховувала мама, яка змогла привити юнакові мужність, відвагу та відчуття власної гідності.
«Він завжди говорив: якщо не можеш чогось зробити – не обіцяй, якщо пообіцяв – зроби!» – з гордістю за сина згадує мама Едуарда Олена і додає: «Він був справжнім патріотом України, таких би нам побільше».
Закінчивши школу, хлопець вступив на історичний факультет Донецького університету, та коли приїздив додому, не міг сидіти без діла, активно займався спортом, багато читав та розвивався. Війна застала його якраз на Донбасі. Будучи ще студентом, він навіть потрапив у полон до сепаратистів через свої переконання. Та коли вибрався і дістався рідної Херсонщини, твердо вирішив, що має йти захищати свою країну. До полку «Азов» Шах прийшов влітку 2015 року, був вправним воїном, гідним командиром відділення в третій роті другого батальйону, здобув фах парамедика. Постійно удосконалював свої професійні здібності. А ще, згадує його товариш по зброї та друг Матус, Шах дуже любив фільми про супергероїв, бо й сам був як вони – безстрашний та відважний.
Боєць з позивним В’юн перебував поруч із Шахом, коли в нього влучила смертельна куля снайпера, та разом з Матусом надавав йому першу медичну допомогу. Згадуючи побратима, В’юн розповідає:
«Він завжди був готовий захищати своїх. В одному бою, коли розпочався ворожий обстріл, Шах сказав нам залишатися в укритті, а сам схопив кулемет і пішов відстрілюватися. Ми, звичайно, не залишили його в тому бою. Але він був такою людиною, був готовий віддати життя, прикриваючи інших!»
Едуард, як справжній патріот, завжди носив із собою український стяг. Тож на День прапора спромігся вивісити його просто під носом у противника – аби ворог знав, на чиїй він землі, наголошують побратими загиблого азовця.
Своєю смертю Едуард Шахов ще раз нагадав усім, що війна поруч і протистояння російській агресії триває щодня. Тож бійці «Азову» обіцяють помститися за пролиту кров усіх своїх братів та звільнити українську землю від окупанта.
