Позивний «Береза». Пам’яті бійця, який поліг, намагаючись врятувати друга


10 серпня 2014 року в бою за Іловайськ ворожа куля обірвала життя мужнього воїна «Азову» Миколи Березового на псевдо «Береза». Того дня українські оборонці йшли на штурм міста під шквальним вогнем усієї наявної у бойовиків зброї. Загострював обстановку ще й ворожий снайпер.

Микола Березовий народився 10 жовтня 1976 року у Горлівці, що на Донеччині. Був відомий у своєму місті та за його межами як активний громадський, політичний діяч і щирий патріот України. Тож ніхто не здивувався, коли у травні 2014 року Микола як доброволець долучився до «Азову», щоб звільняти рідну землю від російського окупанта. Береза мав надзвичайну харизму, лідерські якості, гуртував навколо себе бійців, швидко став командиром взводу у третій роті.

«Наш батальйон звільнив Мар’їнку і планував подальший наступ на Донецьк, але військове командування країни прийняло фатальне рішення – наступ на Іловайськ. Азовці почали наступ на іловайський укріпрайон. Поруч йшов батальйон «Донбас». Наші хлопці просувались по укріпленій позиції на висоті, «Донбас» – по пологому приватному сектору. Ми – на відкритому полі, як на долоні. Хлопці з «Донбасу» – прикриваючись посадкою і будинками. Бійці «Донбасу» зайшли в місто і почали зачистку, закріпившись у школі. Ми ж, підійшовши на лінію контакту, прийняли бій, який вилився у втрати», ‒ згадує той день другий командир полку «Азов» друг Черкас.

Микола Березовий кинувся на допомогу своєму побратиму Світляку, в якого поцілила куля ворожого снайпера, і теж отримав кулю в ногу. Береза навіть зміг доповісти по рації, що його поранено, і надавав собі першу медичну допомогу. Як виявилося пізніше, крупним калібром йому розірвало артерію на нозі в ділянці паху і навіть джгут не зміг зупинити кров. У Берези сталася масивна кровотеча, і він помер ще до приїзду реанімобіля.

Згодом азовці між собою обговорювали подробиці того бою. За їхніми словами, снайпери навмисно працювали на поранення, щоб інші бійці відтягували їх і самі ставали мішенню.

Рідне місто полеглого воїна все ще залишається окупованим. Тож герою не встановлюють там пам’ятники та не називають на його честь вулиці, але кожен із нас пам’ятає і зробить все задля того, щоб звільнити рідні землі Миколи та сотень інших українських солдатів, які поклали своє життя у боротьбі за Україну.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Микола Березовий посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Пам’ятаємо!

Помстимося!