Покликання «доброволець». Без наказів захищати Батьківщину


Захоплення Криму «без єдиного пострілу» у березні 2014 року породило в суспільстві переконання, що регулярна українська армія непідготовлена, немотивована виконувати свої безпосередні функції та якісно захищати державу. За роки незалежності, до початку війни на Сході, робилося все, щоб знищити оборонний потенціал українського війська. Стосувалось це як техніки, озброєння та іншого оснащення, так і кадрових призначень. Збройні сили України перебували, м’яко кажучи, у незадовільному стані. І це в той час, коли росіяни розгойдували ситуацію на Сході країни та анексували Крим. Саме в такий важкий для України період на її захист стали вмотивовані люди з характером. Іменують їх просто – добровольці.

Перші добробати. Якими вони були?

Мабуть, однією з найголовніших рис, притаманних добровольцям, була вмотивованість. Ці бійці хотіли не служити, а захищати свою землю, прагнули вчитися справі та блискуче виконували бойові завдання. І хоч у переважної частини з них не було навіть військової форми, однак вони мали найголовніше – бажання воювати.

До складу добровольчого руху долучились чоловіки та жінки, люди різного соціального рівня, віку, освіти. Саме вони змогли докорінно змінити ситуацію на фронті та вселити впевненість у регулярні та мобілізовані підрозділи армії. В умовах, коли більшість кадрових військових була деморалізована, добровольці ставали до бою на першій лінії. Слід згадати і про волонтерів, які також є добровольцями, і їхній внесок не менш важливий. Саме ці люди породили таке явище, як волонтерство, без якого взагалі складно уявити успішні дії українського війська.

Навесні 2014 року Україна могла б втратити значно більше, ніж Крим та окремі території Луганської та Донецької областей. Підтвердження цього – події, що відбулися в Миколаєві, Харкові, Одесі, Маріуполі… Проте з’явилась сила, яка гучно заявила про себе тим, хто посягав на нашу територію. Місцеві проукраїнські активісти та хлопці з ультрас ліквідували сепаратистську загрозу в своїх містах та стали основою багатьох добровольчих підрозділів.

Одним із перших був батальйон імені Кульчицького, бійці якого просто з Майдану відправились у село Нові Петрівці до навчального центру. Спочатку він називався першим резервним батальйоном Нацгвардії. Згодом був сформований і другий батальйон. Після злагодження їх об’єднали і було створено батальйон імені Кульчицького. Свою назву цей перший добровольчий підрозділ отримав від полеглого генерал-майора Сергія Кульчицького, який загинув 29 травня 2014 року у збитому російськими найманцями Мі-8 неподалік гори Карачун біля Слов’янська.

Згодом керівники багатьох обласних державних адміністрацій підтримали ідею створення добровольчих батальйонів по всій Україні, зокрема й там, де ситуація розгорталась за кремлівським сценарієм. На Дніпропетровщині з’явилися добровольчі батальйони «Дніпро-1», «Дніпро-2» і «Кривбас» та формувались «Донбас» і «Правий сектор». На Луганщині було створено батальйон «Айдар». В той же період у Бердянську з так званих «чорних чоловічків», яким вдалось втримати український Харків, був сформований батальйон «Азов».

Одним із найчисельніших на той час був батальйон «Донбас». Завдяки цьому «донбасівці» могли виконувати кілька завдань одночасно. У Харкові, де ситуація все ще була, м’яко кажучи, напруженою, створили «Харків-1», «Слобожанщину» та «Східний Корпус». У Києві були сформовані «Золоті ворота», «Київ-1» та «Київ-2», які згодом об’єднали та реформували у полк «Київ». Майже в кожному обласному місті були сформовані добровольчі батальйони як ЗСУ, так і НГУ.

Станом на вересень 2014 року було створено 44 батальйони територіальної оборони ЗСУ, 32 добровольчі батальйони патрульної служби міліції, 3 батальйони особливого призначення Нацгвардії, а також кілька підрозділів від Добровольчого Українського Корпусу.

Війна між минулим та майбутнім

Події на Сході України – це не просто боротьба між українцями та росіянами. Це протистояння радянському зомбуванню та тому минулому, в якому досить тривалий час ніби у вакуумі тримали українців.

На початку війни держава не мала іншого інструментарію, окрім як спиратися на сили активного прошарку українського народу. Не маючи жодних механізмів протидії «російській весні», зародився добровольчий рух, бійці якого мали усвідомлення ситуації, що склалася, та бойовий дух. Добровольці знали, що будь-якої миті можуть загинути. Проте розуміння того, що саме вони беруть на себе відповідальність за майбутнє України, не залишало місця будь-яким сумнівам.

Озброєння добровольців було не найкращим: переважно легка стрілецька зброя, старенькі АК-47 або АК-74. Проте навіть з тією зброєю, що мали бійці добровольчих батальйонів, вони виконували поставлені завдання, робили все, що можливо в умовах мінімального забезпечення. Саме відсутність бронетехніки чи важкого озброєння часто не давала розвинути наступ чи звільнити черговий окупований населений пункт. Але добровольці не складали рук і самовіддано робили все, що було в їхніх силах. Саме той дух самовіддачі та вмотивованість добровольців стали надалі прикладом для інших.

14 березня. Саме ця дата є офіційним Днем українського добровольця. У пояснювальній записці до постанови ВР України зазначено, що березень 2014 року увійшов у новітню історію України через фактичну анексію Криму військами РФ. Крім того, в південно-східних регіонах закликали до від’єднання від України. 14 березня 2014 року понад 500 бійців Самооборони Майдану прибули на полігон у Нові Петрівці під Києвом. Так розпочався бойовий шлях першого добровольчого батальйону.

Ще однією вагомою подією 14 березня 2014 року, яку варто згадати, стало протистояння між проросійськими сепаратистами та проукраїнськими патріотами, що відбулося у Харкові в ніч з 14 на 15 березня. Під час сутичок на вулиці Римарській члени проросійської організації «Оплот» намагалися взяти штурмом офіс організації «Просвіта». Українським силам вдалося відстояти будівлю. Проте після приїзду на місце події міського голови Харкова Геннадія Кернеса та керівництва місцевої міліції разом із силами міліцейського спецназу українських активістів забрали у СІЗО. В той же час росіяни і проросійські бойовики вийшли сухими з води. Саме це протистояння вважається першим боєм українських добровольців, які відбили атаку проросійських терористів.

А далі… Далі наші добробати стали учасниками запеклих боїв та неймовірної кількості операцій. За участю добробатів були звільнені Маріуполь, Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Мар’їнка, Красногорівка, Краматорськ та інші населені пункти Донеччини і Луганщини.

Проте були у добробатів не лише успішні операції. Найбільші втрати, яких зазнали наші добровольчі підрозділи, були під Іловайськом. За даними розслідування прокуратури, 29 серпня 2014 року за безпосередньою вказівкою та наказом командування Генерального штабу Збройних сил РФ російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських бійців під Іловайськом. Під час тієї трагедії, за офіційними даними, загинуло 366 українців, 429 воїнів зазнали поранень, 300 потрапили в полон. Значну частину українських сил тоді складали саме добровольчі підрозділи, серед яких: «Донбас», «Дніпро-1», «Азов», «Миротворець», «Шахтарськ», «Херсон» , «Світязь», «Кривбас», «ДУК», «Івано-Франківськ» та інші. Проте все-таки перемог у добробатів набагато більше, ніж невдач.

Добробати сьогодні

Після завершення гострої фази війни деякі добровольчі формування почали сходити нанівець. Багатьом допомогли це зробити. Інші знайшли можливість для подальшого існування та навіть розвитку в складі ЗСУ та НГУ. Генеральний штаб при цьому зауважує, що в Україні заборонено функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законодавством (ст. 17 Конституції). Саме тому інтеграція була необхідним кроком.

Перехід добровольців до регулярної армії мав надати сил та мотивації бійцям регулярних збройних підрозділів, ставши прикладом відповідної поведінки та дій. Добровольці ж натомість отримали важке озброєння та бронетехніку.

Лише кілька добровольчих підрозділів змогли зберегти свою автентичність. Найбільш самостійним є Добровольчий Український Корпус «Правий сектор» (ДУК ПС). Хоча багато його бійців підписали контракт із Міністерством оборони та продовжують воювати в складі ЗСУ, сам ДУК не приєднався до жодної з офіційних силових структур. З іншого боку, полку «Азов» вдається зберегти свою ідентичність, перебуваючи в складі Нацгвардії.

За призначенням і підпорядкуванням добровольчі формування поділяються на чотири групи: створені під керівництвом Міністерства оборони України батальйони територіальної оборони, під керівництвом Міністерства внутрішніх справ – добровольчі формування Національної гвардії України і патрульної служби поліції особливого призначення. Четверта група – це добровольчі формування, які незалежні від державних силових структур. Нині добровольчі батальйони продовжують виконувати бойові завдання на передовій.

Серед тих, хто добровільно став на захист України, слід ще згадати іноземців. Боротьба проти Путіна та його божевільної політики об’єднала грузинів, білорусів, росіян, чеченців та багатьох інших представників різних національностей. Ба більше, частина цих людей вже мала досвід війни з Росією. Кожен із них має свою мотивацію, але всі вони стали на захист України. Цих людей аж ніяк не назвеш «найманцями», адже вони воюють не задля наживи, а для того, щоб зупинити російську агресію на всю західну цивілізацію. Це наші бойові побратими, які цілком свідомо прийняли рішення стояти до перемоги України пліч-о-пліч з українцями.

Успіх добровольчих підрозділів безпосередньо залежить від рішучості тих людей, які стали до їх лав. Ці люди були та залишаються справжніми патріотами. Вони – істинні воїни. І нині ми не маємо права забувати про подвиг добровольців та не можемо дозволити применшити їхню роль у цій війні. А такі спроби вже були. Ми маємо перемогти і присвятити цю перемогу насамперед усім тим, кого вже немає поруч. Бо ж в цьому випадку просто пам’ятати – замало.

Матеріал наданий редакцією з архіву журналу «Національна оборона». Підписатися на сторінки видання можна за посиланнями:
Twitter: https://twitter.com/natsoborona/
Facebook: https://facebook.com/natsoborona
та Telegram: https://t.me/natsoborona