14 лютого 2015 року під час пекельних боїв за Широкине загинув боєць «Азову» Володимир Радіонов на псевдо «Чемпіон». Йому було всього 26 років.
Вова народився в Луганську. Патріотичний світогляд був привитий йому з самого дитинства, він змалку знав, що його Батьківщина – Україна, любив носити вишиванку, вишиту бабусею. Після школи Чемпіон вступив в університет та захопився футболом, приєднався до фанатського руху ультрас луганської «Зорі». Разом з іншими фанатами Вова мандрував Україною на виїзні матчі та завжди дивувався: «І чому люди їдуть за кордон? У нас же така красива країна!»
Коли розпочалися події на Майдані в Києві, Вова рвався туди, але батьки його відмовили. Сидіти склавши руки він не збирався, тому брав участь у луганському майдані, патрулював вулиці. Тоді ніхто не міг подумати, що зовсім скоро рідний йому Луганськ окупують російсько-терористичні сили. Та війна вже була на порозі. Згодом стало зрозуміло, що залишатися в місті проукраїнським активістам небезпечно. Чемпіон сказав рідним, що їде працювати в інше місто, та вирушив до Маріуполя, щоб разом з друзями долучитися до «Азову». Мати Вови раділа, що він «у безпеці», бо Луганськ вже почали накривати артилерією…
В «Азові» Чемпіон швидко зі звичайного солдата став заступником командира роти з технічного забезпечення. Завдяки своїм лідерським якостям завоював авторитет серед бійців та довіру командування. «Це була людина дуже високої культури та гідності. Йому був зовсім непритаманний матеріалізм» – цими словами Чемпіона згадують побратими-азовці.
«Під Маріуполем йдуть бої – “Азов” звільняє села» – такі заголовки майоріли в українських ЗМІ з 10 лютого 2015 року, коли розгорнувся Павлопіль-Широкинський наступ. Протягом всіх цих днів Вова «Чемпіон» як відповідальний за автотехніку міг перебувати в тилу та лише роздавати завдання підлеглим. Та це було не в його характері. На броньовику «Спартані» він здійснив понад 10 ризикованих виїздів у саме горнило бою, підвозячи боєкомплекти та їжу, евакуюючи поранених, прикриваючи контратаку.
14 лютого 2015 року противник, скориставшись густим туманом та відвівши резерви з Дебальцевого, здійснив контрнаступ та ввів до Широкиного танки. Через це перша лінія оборони села була прорвана, українські сили залишилися практично сам на сам із ворогом, адже обіцяна генералами бронетехніка так і не встигла прибути на допомогу. Задля евакуації азовців, що тримали оборону на першій лінії, Чемпіон сам сів за кермо «Спартана» та вирушив у свій останній виїзд. Під час евакуаційних заходів у бронемашину поцілив снаряд ворожого танка. На жаль, у Чемпіона не було шансів – він загинув на місці.
Поховали Вову в селі Приколотне на Харківщині, де він провів чимало часу в дитинстві. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Пам’ятаємо!
Помстимося!
