23 серпня 2014 року в бою з російським окупантом загинув Олександр Русак на псевдо «Дєрзкій». Всього півтора місяця азовець не дожив до свого 24-річчя.
Прізвисько «Дєрзкій» Сашко отримав ще в юності, коли захопився футболом та долучився до фанатського руху ФК «Дніпро». Друзі згадують, що характер хлопця стовідсотково відповідав цьому псевдо – Саша був справжнім зухвальцем і на трибуні, і в житті. Він завжди гостро сприймав несправедливість та прагнув боротися з нею. Дєрзкій постійно і всюди перебував в авангарді – спершу під час Революції гідності, а потім і на війні. Коли почалася війна, чоловік просто зібрав речі та поїхав до Києва, аби стати до лав тоді ще батальйону «Азов». До речі, батькам він сказав про те, що поїхав добровольцем на фронт лише тоді, коли вже прибув на Донбас.
Сашко був людиною сталевої волі і залізних принципів, відстоював власні думку та позицію, у будь-якій життєвій ситуації намагався відшукати правду та об’єктивно сприймати дійсність. Дєрзкій віддав життя за Україну рівно 7 років тому, у День Державного прапора. Під час пекельних боїв за Іловайськ ворог вистрілив з РПГ у машину, в якій їхав Сашко. На жаль, він загинув одразу, а троє інших бійців зазнали важких поранень – Золотий, Бєзумний і Гюрза. Незважаючи на ці втрати, бійці «Азову» в тому бою повністю знищили противника.
Понад усе Дєрзкій хотів відвоювати наші землі та повернути їх під синьо-жовтий стяг.
2016 року на фасаді школи, в якій навчався Олександр, на його честь встановили меморіальну дошку. Час від часу в його рідному місті з’являються банери та графіті з Дєрзкім, що дійсно демонструє повагу до загиблого бійця та його пам’яті від дніпрян.
Пам’ятаємо!
Помстимося!