21 лютого 2023 року зупинилося серце Олега «Сухаря» Мудрака — тодішнього командира 1-го батальйону спеціального призначення 12-ї бригади «Азов».
Він долучився до боротьби ще під час Революції гідності та продовжив її з перших днів російського вторгнення у 2014 році. Один із тих, хто був разом з «Азовом» від початку та зростав разом із підрозділом протягом років війни. Один із тих, хто тримав оборону Маріуполя, пережив російський полон і повернувся нескореним.
До річниці смерті друга «Сухаря» розповідаємо про його життєвий і бойовий шлях та приклад, який він залишив.
Олег «Сухарь» Мудрак народився 20 серпня 1987 року в місті Києві. Навчався в школі №193, яку в майбутньому перейменують на його честь. Займався різними видами спорту, зокрема бойовими мистецтвами. Зі старших класів був фанатом футбольного клубу ЦСКА (Київ), регулярно відвідуючи фанатський сектор.
Ще навчаючись у школі твердо для себе вирішив проходити строкову службу в армії. Після закінчення школи працював у супермаркеті зі снековими товарами. Через це серед фанатського руху, і пізніше на війні, йому дадуть позивний «Сухарь».
У вересні 2005 року Олег відправляється проходити військову службу до спецпідрозділу «БАРС». Після повернення з армії «Сухарь» вступив до Національного авіаційного університету, де навчався за напрямом «Телекомунікації та зв’язок». Упродовж подальшого шляху вже поєднуючи навчання зі службою, здобув юридичну освіту в Острозькій академії («Правознавство») та закінчив Національну академію НГУ в Харкові за спеціальністю «Управління підрозділами НГУ». До 35 років Олег здобув три вищі освіти — технічну, юридичну та військову.
Брав активну участь у Революції Гідності, звідки і почався його бойовий шлях. З початком АТО Олег разом з кількома друзями вирушив на фронт, від самого початку націлившись потрапити до «Азову».
Мудрак — це людина-скала. Якщо прийняв якесь рішення, то йтиме до кінця
Побратим «Сухаря»
Пройшов шлях від солдата до командира батальйону. За цей час «Сухарь» брав участь в операціях у Лебединському, Водяному, Широкиному, Дебальцевому та на Світлодарській дузі. Був кулеметником, командиром відділення, командиром взводу, командиром роти та зрештою командиром 1-го батальйону.
В серпні 2019 року він здійснив одну із своїх найбільших мрій, разом із побратимами відвідавши концерт улюбленого гурту Metallica в Празі. Олег будь-яку мрію робив своєю метою – та завжди ії досягав.
Початок повномасштабного вторгнення «Сухарь» зустрів у Маріуполі. Бійці згадують, що якою б складною не була ситуація, командир не давав побратимам падати духом, будучи налаштованим стояти до останнього в оточеному ворогом місті. Виконуючи наказ про вихід з «Азовсталі» в травні 2022 року, Олег потрапив до колонії в Оленівці. В ніч теракту перебував у сусідньому бараці від того, де ворог підірвав українських військових.
У приватних бесідах друзям Олег казав: «За Маріуполь та полон мені не соромно – ці іспити долі я пройшов із піднятою головою, не злякався, не дав задню і не прогнувся».
Після повернення з полону Олег проходив лікування, бачився з друзями та планував повертатись на фронт. Однак 21 лютого 2023 року серце воїна зупинилось під час поїздки в Дніпро, куди вирушив по справах з кількома побратимами. Тортури та катування, пережиті в полоні, не змогли зламати волю командира. Та, на жаль, похитнули його фізично.
Церемонія прощання пройшла 25 лютого на одній з баз «Азову». Прах Олега розвіяв його командир, Герой України — друг «Редіс», разом із побратимами та близькими над Дніпром у Києві під композицію гурту Metallica, як і заповідав «Сухарь».