Ми народилися та зростали в різних сім’ях, різних містах і навіть державах. Одних з нас вчили батьки, інших – старші родичі, хтось здобував знання на вулицях, а хтось – у приватних школах.
Ми зростали різними, та в кожного настав момент, коли він зробив найважливіший вибір у житті — приєднався до лав «Азову». Когось із нас щиро підтримали родичі, а когось так само щиро не зрозуміли. Та потрапивши в підрозділ, ми отримали ще одну сім’ю – бойове братерство.
Братерство, яке формується на тренуваннях, в окопах і під обстрілами. Це кулі, які побратим заряджає у твій магазин, поки ти прикриваєш евакуацію пораненого.
Це голос «Молитви» на зборах, шикуваннях і проводах в останню путь кращих з кращих.
Це тисяча днів очікування з полону. Це посмішки зі сльозами на обмінах і звістки про долю побратимів, які досі там.
Твої побратими – твоя родина. Ми впевнені один в одному, довіряємо своє життя один одному, знаємо, що побратими винесуть з поля бою в разі поранення та будуть із нами впродовж усього життя, як би воно не склалося.
