Одинадцять років тому, 5 травня 2014-го, постав добровольчий підрозділ «Азов». Спочатку – батальйон, а вже за чотири місяці – полк. Учорашні цивільні, озброєні арматурою, за пів року мали найкращий артилерійський підрозділ у складі НГУ, мали танки та важке озброєння. Не маючи бойового досвіду – звільнили одне з найбільших міст Донецької області. Чи не єдина успішна наступальна операція часів АТО – Павлопіль-Широкинська, здійснена «Азовом» у 2015-му році. Не маючи доступу до західної допомоги – «Азов» першим почав ефективно впроваджувати стандарти НАТО в управлінні підрозділом, у польовій медицині. Не маючи сучасного озброєння – майже три місяці стримував у 2022-му році добре оснащені переважаючі сили противника. Вступивши у повномасштабну війну полком та понісши значні втрати, вже на початку 2023-го «Азов» став бригадою, а навесні 2025-го – корпусом. Як можливі такі результати?
Перше. Мета. Це не лише про відновлення територіальної цілісності України та вихід на кордони 1991-го року. Це – про розбудову вільної, незалежної держави, яка єднається навколо спільного блага, а не дрібниться партійними сварками. Сьогодні, поки триває війна, більшість зусиль докладається до ефективного знищення ворога, але навіть зараз «азовці» знаходять час на просування своїх цінностей у суспільстві. Завтра, коли військовослужбовці стануть ветеранами, вони зможуть ще активніше докластися до розбудови держави, кожен на своєму місці.
Друге. Меритократія. Люди, які долучилися до Сил оборони України, – вже найкращі. Але не завжди вони можуть повністю реалізувати свій потенціал у війську. В «Азов» від початку йшли люди, вправні та ініціативні в своїх цивільних професіях. І мали зелене світло на те, що сприятиме досягненню мети, що підносить ефективність підрозділу. Прийшовши в «Азов» піхотинцем – можна стати командиром корпусу. Прийшовши в «Азов» офіцером – треба заслужити повагу побратимів, підтвердити свою компетентність, щоб обійняти посаду. «Азовці» вдягають погони лише для спілкування з чужими, а для своїх важливий тільки чесно заслужений шеврон.
Третє. Увага до бійця. Головна дійова особа в «Азові» – солдат. Піхотинець першим зустрічає противника на полі бою, і встановлює український прапор на розгромлених ворожих позиціях. Інші підрозділи працюють на те, щоб зробити роботу піхоти якомога більш ефективною та безпечною. Солдат може бути впевнений, що командир зробить усе для його безпеки, а підрозділ забезпечить усією необхідною підготовкою. Солдат завжди може довести свою думку до командира й розраховувати. Командири б’ються поряд із бійцями, їдять і живуть поряд із ними. А бійці б’ються заради слави підрозділу, життя побратимів, та власної честі.
На цих принципах будується не просто корпус, а – родина. Потрапляючи в «Азов», людина може бути впевнена, що битиметься за волю та майбутнє своєї держави з тими, хто не зрадить, не вкраде, завжди підтримає та навчить усьому, що знає. Родина – це спільнота, яка працює на кожного зі своїх членів, яка підтримує слабших і пишається сильнішими. Спільнота, яка зростає. Спільнота, що будує плани. Зберігає репутацію. Має ім’я.