Контррозвідка та протидія спецслужбам головного супротивника

Контррозвідка та протидія спецслужбам головного супротивника

Головний супротивник – це держава (блок держав, наддержавне утворення), які систематично провадять ворожу діяльність проти національної державності та суверенітету України, здійснюючи пряму збройну або терористичну агресію, делегітимізуючий та дезорганізуючий вплив на органи влади та управління, інформаційно-психологічну дестабілізацію суспільства, підрив національної економіки.

У контррозвідувальній діяльності української національної спецслужби головним супротивником виступають спеціальні служби та розвідувальні ограни головного політичного супротивника – Російської федерації. Протидія їхній розвідувально-підривній та агентурно-розвідувальній діяльності в умовах застосування доктрини гібридної війни і нелінійної динаміки оперативної обстановки має базуватися як на системному, так і на ситуаційному підходах з пріоритетним використанням принципу “від загроз”, на відміну від лінійного чи об’єктового.

Контррозвідка та протидія спецслужбам головного супротивника

У розвідувально-підривній антиукраїнській діяльності російських спецслужб, окрім класичного шпигунства, слід відзначити наступну функціональну спеціалізацію: Головне розвідувальне управління (ГРУ) Генштабу ЗС РФ відповідає за диверсії та теракти; Служба зовнішньої розвідки (СЗР) – за інформаційну війну проти України в Європі та світі, вербування західних політиків та лідерів думок; Федеральна служба безпеки (ФСБ) опікується логістикою функціонування терористичних формувань так званих “ДНР” і “ЛНР”, агентурними операціями з вербування громадян України, інфовійною з наявних оперативних позицій в “українських” ЗМІ та питанням заручників.

Традиційно спецслужби головного супротивника відзначаються системним використанням інспірованої терористичної діяльності для дестабілізації держави-жертви гібридної агресії. Протидія терористичним спрямуванням з боку національної спецслужби повинна включати не тільки повноцінний контррозвідувальний та контртерористичний режим, а й системну та масовану антиросійську контрпропаганду.

Контроль над міграційними потоками та контррозвідувальний пошук на каналах в’їзду іноземців на територію України з РФ в контексті боротьби з терористичними загрозами неієрархічного мережевого походження є недостатньо дієвими засобами через віртуальну природу координації сучасної терористичної діяльності. Існування сприятливого соціального середовища та соціально-вразливих до терористичної російської пропаганди груп на території України обумовлює реалістичну ймовірність створення та функціонування безпосередньо на території держави автономних терористичних груп та одиниць. Керівництво такими групами може здійснюватись дистанційно та опосередковано дискурсивними засобами мережевої пропаганди деструктивних ідеологій. З огляду на це, пріоритетом є профілактика цільових аудиторій російської терористичної пропаганди всередині держави та дискредитація комплексу релігійно-політичних ідей, що лягли в основу пропагандистської доктрини підривних центрів іносторони (“Русскій мір”, “ісламський халіфат” тощо).

Контррозвідка та протидія спецслужбам головного супротивника

Організація роботи з протидії розвідувально-підривній діяльності спеціальних служб Росії в сучасних умовах зростання зовнішніх загроз національній державності диктує необхідність повернення до тотального контррозвідувального пошуку як основного виду контррозвідувальної діяльності. В умовах загострення глобального конфлікту, наростання міжнародних суперечностей та інтенсифікації спрямувань спеціальних служб агресора вибіркова протидія їм через призму диференційованого контррозвідувального пошуку призводить до ігнорування як окремих загроз, так і цілих ліній роботи.

Контррозвідка та протидія спецслужбам головного супротивника

Особливо це стосується роботи іноземної сторони “під чужим прапором”. Ефективна протидія ворожій агентурно-розвідувальній та розвідувально-підривній діяльності потребує запровадження в Україні повноцінного жорсткого контррозвідувального режиму – комплексу адміністративних, режимно-правових, оперативно-пошукових і контррозвідувальних заходів, що на практиці означатимуть запровадження посиленого міграційного контролю, поширення масштабів та поглиблення внутрішнього паспортного контролю, обмеження територіальної мобільності населення поблизу стратегічних об’єктів, окремих населених пунктів і цілих територій, посилення контррозвідувального захисту органів влади та управління, суб’єктів політичного процесу та суб’єктів національного медіа ринку.