Друг «Хрящ» — командир 2-го розрахунку першого артилерійського взводу гармати FH70
Перші обстріли — це найстрашніше. Але потім звикаєш. Починаєш ставитись до цього свисту більш спокійно, не звертаєш на це уваги. І ще я помітив, що молодим, чомусь, менш страшно, ніж тим, хто трохи старший.
На першому бойовому виїзді ми набралися досвіду. Перші 3-4 дні ми не спали — весь час копали, облаштовували свої позиції. А далі по можливості заїжджають інші розрахунки, і ви починаєте періодично змінювати один одного. У будь-який момент може пролунати команда «До бою!»: рано вранці або пізно вночі розрахунок має бути готовим виконувати бойове завдання.
Перший бойовий досвід у нас був не дуже вдалим. Ми виїхали на відкриту позицію, зробили перший постріл, але у нас були проблеми з гарматою. Кілька хвилин ми намагались її полагодити, і по нам почав працювати ворожий розрахунок. Вони почали закривати квадрат, було кілька перельотів. Це зараз вже свисту від снарядів ніхто не боїться, а тоді цього всі боялися. Коли почали згортати гармату, ми з навідником і другим заряджаючим встали біля нашої машини і побачили, що на нас їде якийсь автомобіль чи САУ. Ми подумали, що це противник прорвався. Від страху взяли свою ж машину в кругову оборону. Було не дуже весело.
Найважчі дні були саме на Запорізькому напрямку, коли облаштовували позиції, і не спали по 24 години. Ми тоді ще не звикли до такого ритму. А потім звикаєш, і стає легше. Нас мотивує те, що ми своєю роботою рятуємо життя наших побратимів. Я пам’ятаю як друг «Тавр» після завершення БКБП сказав, що те, що було на курсі, це «квіточки». Далі буде ще важче. Так воно і сталося. Але до цього звикаєш і просто виконуєш свою роботу.
Спочатку ми працювали на TRF1. Зараз працюємо на FH70. Це 155 мм гаубиця. Часу перевчитись у мене було не дуже багато. Вивчив нову гармату за 3 дні. Мені вистачило, аби зрозуміти, як обслуговувати цю зброю та працювати з нею. Є багато схожих моментів, але є і свої нюанси. Розрахунок, який раніше працював на цій гарматі, навчав нас. Вони показали, як потрібно обслуговувати FH70, а далі ми почали пробувати самі. Наш навідник вивчив панораму, яка тут відрізняється від TRF1. І вже почали працювати.
До повномасштабного вторгнення працював будівельником. Навчався в гірничому коледжі у Кривому Розі. Побачив, що йде набір до лав «Азову». Вирішив приєднатись. Про «Азов» я знав ще з 2014 року, коли хлопці звільняли Маріуполь. І вже потім після початку повномасштабного вторгнення слідкував за тим, як підрозділ тримав оборону Маріуполя.
Коли я подавав документи на вступ до бригади, набір був саме в артилерію. Так я опинився тут. Я думав, що я буду піхотинцем, але так сталось, що потрапив в артилерію. І я цим повністю задоволений.
Частину базового курсу бойової підготовки я провів у лікарні. У мене була пластина в ключиці (через травму ще в цивільному житті). Після лікування я повернувся на полігон. Під час навчання у нас щодня були практичні навчання з гарматою, готували нас дуже добре. Ми постійно відпрацьовували виїзди, нічні наведення, аби ми могли успішно виконувати бойові завдання. Підготовка тривала 2-3 місяці.
Згодом ми поїхали виконувати бойове завдання на Запорізький напрямок. Там я був споряджаючим. Весь час ти працюєш зі снарядами. Снаряди по 43-44 кг. Є димові снаряди по 60+ кг. Це важка праця, але є наша піхота, якій буде ще важче, якщо ми не виконуватимемо нашу роботу. Твоє завдання — готувати снаряди до роботи, маскувати їх, підносити до гармати. Як би не було важко, це потрібно робити. Через «не можу» йдеш і робиш. Бувало таке, що ти вже не можеш нести снаряд. Ми працюємо в парі заряджаючий — споряджаючий. Просиш свого партнера помінятись з тобою, можна трохи відпочити.
У нас в розрахунку 9 чоловік. Спочатку всі придивлялись один до одного, а потім всі стали однією сім’єю. Усі прийшли сюди нищити ворога, а у цій справі має бути злагодженість. І вона у нас є. Вона набувається щодня, щотижня, щомісяця. Коли ви на бойових ввечері сидите, хтось готує вечерю, ви розмовляєте про все на світі — це дуже згуртовує колектив. Якщо у когось із нас виникає якась проблема в особистому житті, хлопці завжди вислухають, дадуть пораду, підтримають.
Кожен боєць розрахунку важливий. Зв’язківець, аби на позиції був зв’язок, і ми могли отримувати від штабу команди та корегування; навідник, який забезпечує собі орієнтири, зокрема й нічні; заряджаючий, який має підготувати снаряди до бою, накрутити підривачі, зарядити порох; командир, який проводить усі розрахунки. Усі важливі. Немає такої посади, яка була б менш важливою. Мій розрахунок добре виконує всі команди. Працюємо злагоджено, немає такого, що хтось не виконує завдання. Усі розуміють, що це треба робити, бо інакше не можна.
У місці, де ми зараз виконуємо бойове завдання, противник працює дуже добре. «Чмобіків» тут немає. Якщо виїхати на відкриту позицію, у тебе буде хвилини 3-4, після чого по розрахунку одразу почнуть працювати.
Противник полює за такими гарматами, як наша. Деякі розрахунки це вже відчули на собі. По одному розрахунку ствольна артилерія працювала 12 годин, а потім пів пакета «Града» випустили. Попри це ми знищуємо ворога і не збираємось зупинятись. Битимемось до перемоги.
Про плани після війни я не думаю. Спочатку треба закінчити цю справу. Раніше інколи думав про дітей, сім’ю. Але зараз такий час, що не зовсім до цього. Інколи думаю про те, чим займатимусь на ротації. Там завжди хочеться зустрітись з рідними, з друзями, якось відволіктись, подуркувати. Це тут ми воїни, а у цивільному житті — ще діти.
