Доброволець за покликанням: історія бійця полку «Азов» – ліквідатора аварії на ЧАЕС

ЧАЕС чорнобиль катастрофа Інкасатор Семибратов

35 років тому світ, а передусім Україну сколихнула трагічна звістка про аварію на Чорнобильській АЕС. І хоча масштаби трагедії недооцінювали, а її наслідки намагалися приховати від загалу – тоді, навесні 1986 року, усі сили не лише фахівців, а й простого люду були кинуті на ліквідацію страшної аварії.

Боєць полку «Азов» Олександр Семибратов на псевдо «Інкасатор» 35 років тому тільки-но став батьком, працював на будівництві. Про саму аварію та наслідки, які вона за собою понесе, дізнався від знайомих, які працювали в атомній енергетиці. Тож 27-річний чоловік одразу пішов до військкомату, аби запропонувати свою допомогу в ліквідації катастрофи. А вже за кілька днів вночі отримав повістку, вирушив на пункт збору і на вантажівках разом з такими ж мобілізованими чоловіками відправився в Чорнобильську зону.

Олександр згадує, що жили поблизу Гомеля (Білорусь) в наметовому таборі.

«Ми обгороджували колючим дротом 30-кілометрову зону, саму Прип’ять, проводили дезактивацію по селах та працювали безпосередньо на самій станції. В чому полягала робота – нас з базового табору через всю зону по піску і пилу у відкритих вантажівках везли на станцію, там ми переодягались, 10-15 хвилин працювали, робили стіну з мішків з розчином, скидали різноманітні уламки, зокрема графіту, з даху. Також працювали на самій станції: мили, чистили, – розповідає друг Інкасатор. – А воно ж цікаво було, тому я не стримався і навіть на кілька секунд заглянув у розлом і подивився на реактор».

Після роботи ліквідатори милися і так само у відкритих автомобілях поверталися до місця проживання. Ніхто спочатку не робив жодних замірів радіації. Не знали тоді й дозволену дозу радіації на людину. Респіратори, в яких проводили роботи, ніхто не міняв вчасно, згадує Олександр, тож коли їх перевірили приладами – дозиметр просто зашкалював.

На ліквідації аварії чоловік провів близько чотирьох місяців. І хоча спочатку був певний страх та побоювання, згодом всі стали більш безпечними: почали їсти місцеву городину, ловили рибу та здичавілу худобу. Азовець пояснює:

«Ми розуміли, що надлишкову дозу радіації вже отримали. А годували нас із якихось стратегічних запасів, тому що яйця, які нам давали, всередині були сині і на них стояли штампи 1954-57 років, м’ясо без смаку, суха цибуля і картопля».

До «Азову» Інкасатор долучився восени 2014 року, бо через свої патріотичні погляди не зміг залишатися вдома та чекати, коли війна дістанеться його рідної Полтави. Він завжди рвався на передову та ніколи не відсиджувався в тилу. Сьогодні чоловіку 62 роки, але він продовжує службу в полку вже на вільному наймі (ред. – в Нацгвардії чоловіки можуть служити на контракті до 60 років). Олександр розповідає, що певні проблеми зі здоров’ям у нього проявляються, але він намагається вести активний спосіб життя та тримати себе у формі. Дається в знаки й генетика, додає боєць:

«Радіація вплинула по-різному на нас, але я займався та й нині намагаюсь займатися спортом, веду здоровий спосіб життя. Багато чоловіків, з якими разом ліквідовували аварію на ЧАЕС, померли від хвороб, або спились. Бо нам говорили, що горілка зможе врятувати від радіації. Але це брехня, спиртні напої від радіації не врятують. Інша справа – здоровий спосіб життя. Поки ти маєш хороший імунітет, організм сам бореться з радіацією».

Олександр Семибратов додає, що сьогодні вже має пільги не лише ліквідатора аварії на ЧАЕС, а й учасника бойових дій, але користується ними вкрай рідко. Його дуже обурюють безпідставні звинувачення, що став ліквідатором заради преференцій. Бо на війну проти окупанта, як і 35 років тому до Прип’яті, вирушив за покликом серця, а не задля якихось привілеїв.