Іловайськ – невеличке місто на Донбасі, про існування якого до 2014 року більшість українців навіть не чула. Але кривава слава, яку воно отримало влітку 2014, змінила значення цієї назви та точки на карті в історії України назавжди.
10 серпня 2014 року вважається початком Іловайської операції. Саме 5 років тому українські військові та добровольці спробували штурмувати місто.
Іловайська трагедія вважається одним з найкривавіших протистоянь російсько-української війни. За офіційними даними, які були оприлюднені у 2017 році, під час запеклих серпневих боїв за Іловайськ загинуло 366 захисників України. Але це лише офіційні дані.
Під час цієї операції жахливих втрат зазнав і на той час ще батальйон «Азов». Загинули наші побратими: Береза, Світляк, Маджахед, Хома, Аксьон, Дєрзкій та Сокіл.
До операції зі звільнення Іловайська азовці готувались із повним розумінням того, що легким це протистояння не буде. Це місто мало важливе стратегічне значення як для українських військових, так і для бойовиків самопроголошеної республіки. 10 серпня за наказом бійці тоді ще батальйону «Азов» проводили розвідку боєм, під час якої було виявлено кілька вогневих точок терористів. Проросійські терористи відкрили прицільний вогонь по українських бійцях. Тоді ж, азовці втратили двох побратимів – друга Світляка та друга Березу, ще один боєць – друг Маджахед – потрапив у полон та загинув наступного дня.
Захисників України відправили в Іловайськ, як гарматне м’ясо. Тільки завдяки виваженому та вольовому рішенню Андрія Білецького, який на той момент був командиром батальйону, про вивід бійців «Азову» з Іловайська – вдалось уникнути дійсно колосальних втрат для нас.
Українці не мають права забувати про такі важливі сторінки своєї історії, аби не дати ворогу знову втертись в довіру та дозволити розповідати казки про «братів». Через таких «братів» наша країна втратила та продовжує втрачати найкращих своїх синів, кров’ю яких рясно политі землі українського Донбасу.
Бійці полку «Азов» пам’ятають кожного свого побратима, який загинув у боротьбі за те, щоб український народ мав змогу жити у вільній державі та будувати світле майбутнє для своїх нащадків. Пам’ятати про страшні безчинства ворога – це значить не дозволити йому зупинити українців на шляху до незалежності.
Пам’ятаємо!
Помстимось!
