Відважний герой з поглядом дитини. Його звали Хома

хома

«Не треба докору сумлінь
Таких відвертих,
Хто став героєм у бою –
Не може вмерти!»

Такі рядки загиблому юнаку присвятила його землячка Любов Боричевська.

Андрій Снітко народився 25 січня 1996 року у селі Гораймівка на Волині. Його самотужки виховувала мама і померла, коли Андрійкові було 11. Тоді хлопчика забрала у свою сім’ю жінка з Маневичів Раїса Халик.

Молодий, спортивний блондин з поглядом дитини – таким запам’ятали Андрія товариші. Після школи юнак вступив до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки в Інститут фізкультури. Але провчитися повноцінно вдалося лише кілька місяців. Хлопець втік з університету, спочатку на Майдан, а згодом на війну.

«Розумієте, є такі люди, які не можуть стояти осторонь, люди, які ставлять собі за мету допомагати іншим. Це майже втрачена порода, це відлуння українського лицарства», – згадує друг Кірт, тодішній командир першої чоти другої сотні «Азову».

З початком АТО Андрій іде по військкоматах, як і більшості, йому вказують на двері. Так він опиняється серед тих, з ким пліч-о-пліч стояв на Майдані, і потрапляє до добровольчого батальйону «Азов». Разом з братами по зброї 18-річний юнак бере участь у визволенні Маріуполя.

Через його невисокий зріст та дитячий погляд йому завжди говорили: «Такий малий, куди ти пішов?» А він відповідав:

«У нас більшість чоловіків сидить по хатах, ховаючись за спідницею, а це обов’язок кожного, від малого до великого – захищати Батьківщину»

– згадуючи Хому, розповідають азовці.

У тому останньому для себе бою, 20 серпня 2014 року, він був в якості розвідника, тому що мав легке оснащення і швидко пересувався по дворах під час зачистки Іловайську.

Кірт розповідає про той бій:

«20-го зранку на нас кинуть чотири танки, вже вдруге за добу ми попрощаємось один з одним та приготуємось до неминучого. Розвідгрупа Севастополя вдало скорегує арту, танки будуть подавлені. До нас приєднаються основні сили «Азову» і ми підемо зачищати місто. І ось на вулиці, де ми повинні зустрітись з побратимами з батальйону «Шахтарськ», нас чекатиме група найманців Мотороли. Рація розривається, чую крики черги ПКМ, розриви. Я ще не усвідомлюю, а моя друга чота веде запеклий бій. Відділення Танцора закидають гранатами, розстріляють з кулеметів. Одна граната впаде між трьох хлопців. Хома здійснить останній свій героїчний вчинок і не вагаючись накриє гранату, врятувавши своїх побратимів. До цього я думав, що це чисто кіношний шаблон».

23 серпня у Луцькому кафедральному Свято-Троїцькому соборі відбувся заупокійний молебень за Андрієм Снітком. Згодом труну з тілом юнака доправили у Маневичі, де він жив останні роки.

На школі, в якій навчався Хома, відкрито меморіальну дошку герою. А одну з вулиць рідного міста Андрія перейменовано на його честь.

Краєзнавець та сусід азовця Анатолій Снітко написав про Андрія книгу «Він став героєм у бою». Нарис про подвиг назавжди 18-річного воїна для автора – це шана і подяка юнакові.

Андрій Снітко став одним з двох наймолодших українських бійців, які отримали найвищу нагороду – «Герой України» посмертно з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Також воїн посмертно нагороджений відзнакою «Народний Герой України».

«Болітиме постійно, але ми мусимо помститись! – додає Кірт. – Через півроку після Іловайська, повторюючи подумки псевдо Аксьон і Хома, ми будемо палити танки та БМП ворогів у Широкиному».


Пам’ятаємо!
Помстимося!