Талановитий снайпер та гідний приклад для побратимів. Два роки без Біча

Біч Романенко загиблі Азов

10 серпня 2019 року стало чорним днем в історії полку «Азов». Тоді надійшла трагічна та болюча звістка – на передовій загинув наш Роман Романенко на псевдо «Біч». Азовець підірвався на ворожому фугасі, виконуючи бойове завдання в районі Світлодарської дуги. Йому було 25 років.

Роман Романенко народився та виріс у Дніпрі. Був відмінником, вступив на бюджет у найкращий ВНЗ міста ‒ ДНУ імені Гончара на спеціальність «маркетинг». Був освіченим розбишакою, жартують друзі, та завжди стояв за справедливість. У юному шістнадцятирічному віці Роман приєднався до фанатського руху футбольного клубу «Дніпро», в складі якого провів не один виїзд. Він вдало поєднував любов до шахів і боксу. Та одними із найбільших захоплень воїна були подорожі та фотографія. Фотоапарат супроводжував його постійно та у руках талановитого хлопця відзняв дійсно неперевершені хроніки війни. Вже після смерті Біча у його рідному місті в музеї АТО проводилась виставка світлин воїна, які він зробив під час бойових виходів.

Він дуже любив Україну. Коли Роману було 19 років, у країні стався Майдан. Дніпрянин, не роздумуючи, вирушив до Києва, де встиг взяти участь у всіх найкривавіших подіях Революції гідності. Свою безстрашність проявив вже тоді – спочатку на Грушевського, потім в останні дні протистояння, коли Майдан був оточений спецпризначенцями. Після повернення до Дніпра одразу взяв участь у захисті місцевої облради від захоплення сепаратистами. Там, як згадують старі друзі, навіть виготовив свій перший «коктейль Молотова».

Коли ж прийшла війна, Роман Романенко, як і багато його товаришів з дніпровських ультрас, був у рядах тих, хто прагнув якнайшвидше потрапити на війну. Біч вирішив приєднатися до новоствореного добровольчого батальйону «Азов». Через певні обставини перша спроба була невдалою, та в листопаді 2015-го він, перевівшись на заочне відділення, став до лав «Азову». Саме тоді в полку починав формуватися снайперський підрозділ – Біч без вагань опинився у витоків цієї справи. Згодом, завдяки своїй наполегливій праці, він вдало пройшов курс зі снайперської підготовки та став командиром одного зі снайперських відділень. Зі снайперською гвинтівкою він успішно виконував не одне бойове завдання, нищив ворога у Широкиному, Мар’їнці, Авдіївці й інших населених пунктах, та ніколи не хизувався своїми здобутками. Окрім того, що азовець був талановитим у снайперській справі, його вважали справжньою душею компанії та вважали прикладом для багатьох.

У лютому 2019-го Біч став до виконання бойового завдання на Світлодарській дузі, де полк «Азов» тримав велику та небезпечну ділянку фронту. Наступного місяця командир снайперів «Азову» Хват отримав важкі поранення на полі бою, тоді його заступник Біч був одним з тих, хто буквально врятував життя командира, а згодом взяв на себе відповідальність тимчасово очолити групу. У кінці травня 2019-го він отримав звання молодшого лейтенанта. Боєць був удостоєний чималої кількості відзнак, зокрема за підтверджені успішні операції на передовій Біча подали на отримання ордена «За мужність» III ступеня.

Біч був природженим воїном. Про результативність снайперів «Азову» тоді гуділа вся лінія фронту – як з української сторони, так і з ворожої. Та саме Світлодарська дуга трагічно забрала життя одного з найкращих бійців полку. 10 серпня 2019 року група, в якій працював Біч, відстежувала пересування противника. Життя бійця обірвав вибух ворожого фугасу. Тричі бойові побратими намагалися евакуювати тіло Романа, та ворог продовжував ницо обстрілювати місце трагедії, заважаючи це зробити. Ведучи шквальний вогонь з усіх видів озброєння в бік бійців «Азову», окупанти забрали тіло з поля бою. Майже три доби «Азов» боровся за те, щоб повернути полеглого, і лише 13 серпня, завдяки спланованому обміну, підрозділ зміг на передовій попрощатися із загиблим. Командир снайперської групи полку тоді сказав наступні слова: «Він був не тільки бійцем, справжнім другом і побратимом, він був справжнім братом по зброї для кожного з нас, з яким ми виконали не одне завдання.

І до останньої секунди свого життя він захищав рідну землю, він стояв поряд зі своїми побратимами».

14 серпня Романа Романенка було поховано в його рідному Дніпрі, на кладовищі на Чаплинській. Втрата Біча стала великою трагедією для всього «Азову». Героїчна постать Романа ніколи не буде забута та назавжди закарбується на сторінках історії нашої держави. Полк «Азов» обов’язково помститься ворогу за загибель Біча й інших побратимів та зробить свій вагомий внесок у перемогу в цій війні.

Пам’ятаємо!

Помстимося!