26 серпня п’ять років тому трагічно загинув боєць полку «Азов» на псевдо Кузьмич.
В’ячеслав «Кузьмич» Галва народився 4 січня 1973 року в станиці Безрічна Читинської області, в родині військового, який в майбутньому став ветераном війни в Афганістані. Шкільні роки В’ячеслава пройшли у місті Черкаси. Згодом чоловік переїхав у столицю, де закінчив Київське вище загальновійськове командне училище.
В’ячеслав був впевненою у собі та яскравою особистістю. Він ставив перед собою цілі і досягав їх. Офіцерську кар’єру розпочав на посаді командира розвідувальної групи спецпризначення Прикарпатського військового округу, а згодом його перевели до загону при Головному управлінні розвідки Міноборони України. Тут він прослужив на посадах від командира групи до заступника командира військової частини з бойової підготовки. Очолював відділ інструкторів. В рамках обміну досвідом між Україною і США пройшов спеціальну підготовку в контртерористичній групі за програмою ФБР. У 2002 році пройшов навчання в Центрі підготовки «Коммандо́» (Франція), — автономні дії в тилу противника.
Будучи активним та цілеспрямованим, чоловік постійно розвивав свої навики та опановував нові. На його рахунку безліч різноманітних курсів у центрах підготовки військових: з розмінування, курс з виживання у гірсько-лісовій місцевості і на морі, невідкладної медичної допомоги, снайперські курси тощо. Офіцер неодноразово брав участь у міжнародних змаганнях зі спецпідготовки (у Словаччині, Угорщині, Австрії, Італії). Наприкінці 2000 — на початку 2001 року В’ячеслав Галва проходив бойову службу в республіці Сьєрра-Леоне у складі миротворчих сил ООН. А 2009 року брав участь в операції зі звільнення українського судна «Фаїна» з екіпажем і військовим вантажем, захопленого сомалійськими піратами.
У 2010 році військовий звільнився з лав ЗСУ. Працював інструктором з бойової підготовки та контактного бою, займався підготовкою співробітників особистої охорони. А згодом став консультантом з розробки та тестування сучасного військового спорядження.
З початком війни на Донбасі, маючи величезний військовий та інструкторський досвід, В’ячеслав мав за обов’язок поїхати на фронт передавати свої знання бійцям-добровольцям. Кузьмич був інструктором різних підрозділів за пришвидшеним власно розробленим інтенсивним чотирьохденним курсом, який отримав позитивні відгуки як від самих добровольців так і від кадрових військових. Займався підготовкою бійців «Азову», разом з якими брав участь у багатьох бойових операціях.
Деякі так і кажуть: зобов’язані йому життям.
25 серпня 2014 року розвідувальний підрозділ батальйону «Азов», з яким був Кузьмич, підірвав танк противника і першим зайшов у Новоазовськ. Наступного дня вранці В’ячеслава викликали до штабу, по дорозі його автомобіль підірвався на протитанковій міні. Нажаль, поранення виявилися несумісними з життям.
В одному зі своїх інтерв’ю, дружина бійця Еліна згадує: «У Слави було дві мрії. Він хотів будинок, крісло-гойдалку і письмовий стіл, за яким писатиме книги, а я буду поруч кутати його ноги в плед. Але воїн у його душі хотів іншого. Якось він зізнався: хочу померти в бою, героїчно і швидко. Наприклад, підірватися на гранаті. Уявляєте ?!»
28 серпня в Будинку офіцерів у Києві відбулося прощання з легендарним військовим, поховали його на Берковецькому кладовищі.
У В’ячеслава Галви залишилися батьки в Черкасах, брат, дружина та четверо дітей.
Воїн мав безліч відзнак Міністерства оборони України, зокрема за миротворчу діяльність та медаль ООН «Unomsil»
У квітні 2016 року нагороджений відзнакою «За заслуги перед містом Черкаси» І ступеня (посмертно). Одну з вулиць міста в якому він виріс перейменовано на його честь, а в колегіумі, де навчався, відкрито меморіальну дошку пам’яті полковника.
2015 року на Київщині пройшов Спеціальний тактичний тренінг ім. В’ячеслава Галви.
На честь воїна названо катер — «Кузьмич», навчальне судно черкаського клубу юних моряків.
