«Полк «Азов» іде у наступ: вже зайняті Широкине і Павлопіль, починається штурм Октябра» ‒ так чотири роки тому розпочався холодний зимовий ранок у Києві, Львові, Харкові. А під Маріуполем було «спекотно» – палали будинки, гатила артилерія, займався бойовий дух українських захисників.
У книзі «Широкинська операція» тодішній командир полку «Азов» Черкас зауважив: «Рішення про розгортання наступальної операції було прийнято після аналізу всього, що відбувалося по всій лінії фронту. Дебальцівський котел, обстріл Маріуполя – це все спонукало нас до дій». Саме 10 лютого 2015 року полк «Азов» розпочав одну з найуспішніших наступальних операцій на Сході України.
Згідно з узгодженим планом, від МВС під тактичне керування операцією стали підрозділи “Східний Корпус”, “Берда”, “Сокіл” та “Скіф”. Також частини батальйону “Донбас”, який базувався у Маріуполі та посилив «Азов» 15 лютого.
Перед початком операції «Азов» вже мав одного загиблого з позивним «Уж». Він був командиром розвідгрупи полку і в процесі підготовки до наступу 5 лютого натрапив на розтяжку на лінії, яку займав противник. Уж прийняв на себе більшість осколків, врятувавши 6 молодих побратимів, хлопців 20-23 років.
«Це була ініціатива «Азову» ‒ піти в наступальну операцію, щоб убезпечити місто і відтягнути левову частку противників від Дебальцівського напрямку. Операція пішла не так, як повинна була. Ми мали захопити Широкине, утримати його кілька годин і потім відступити, давши можливість угрупованням зверху знищити велике скупчення противника і звільнити селище Октябр. Але склалося так, що Широкинський напрямок став основним. Ми тримали селище дуже довго, до прибуття сил «Донбасу». Азовці знищували техніку, танки і живу силу бойовиків, створивши щит перед Маріуполем», – згадує події друг Кірт, тодішній командир другої роти полку «Азов», який сьогодні очолює Військову школу командирів імені Євгена Коновальця.
Зі слів Черкаса, сили “Азову” вели три напрямки атаки на такі населені пункти: Широкине, Павлопіль та Комінтернове. Після взяття цих населених пунктів азовці мали висунутися на Октябр – кінцеву точку. Та ворог не мав наміру програвати, і вже 11 лютого «Азов» втратив бійця із позивним «Брат». Міна впала в декількох метрах від хлопця, він загинув зі зброєю в руках, готовий поцілити ворога.
12 лютого противник здійснив чергову спробу атакувати наші позиції – сепаратисти буквально у повний зріст йшли в атаку по відкритій місцевості.
14 лютого відбулася найзапекліша битва Широкинського протистояння. Цей день запам’ятався масованими атаками на позиції, які принесли “Азову” трагічні втрати. Не стало трьох бійців: Романа Черненка із позивним «Бенч», Ігора Гольченка із позивним «Ернест» та Володимира Радіонова із позивним «Чемпіон». Всі хлопці героїчно загинули у бою.
Противник, побачивши, що не може взяти висоту, на якій розміщувались наші основні сили, 14 лютого закріпився на перших двох вулицях, зайшов у школу і почав витісняти бійців. Сили противника на той час дорівнювали силам батальйону. За розвідінформацією, тоді там була рота осетин і близько 2-3 рот повноцінних псевдоДНРівських російських військ.
14 лютого, за даними штабу “Азову”, у стратегічному плані наші війська мали перевагу.
На п’ятий день проведення операції у її хід втрутилися так звані «мирні Мінські перемовини». «Азов» розпочав контратаку, яка забрала життя ще трьох азовців: В’ячеслава Кирилова із позивним «Козак», Антона Грицая із позивним «Сіф» та Михайла Чеботарьова із позивним «Чавур». Перед атакою «Азов» втратив Миколу «Акелу» Троїцького та Олександра «Кутуза» Кутузакія, які поспішали забрати поранених і, проскочивши потрібний блокпост, заїхали у саме село, де їх розстріляли. Полку «Азов» не вдалося повністю відбити Широкине, тож 15 лютого стало для підрозділу важким днем, який почався із втрат вранці. Ввечері ж почалася ротація підрозділів.
16-18 лютого азовці контролювали наші позиції у західній частині села та домінуючі висоти, супротивник же зосередився в його східній частині.
Для багатьох азовців ця операція була чи не першим бойовим завданням, для декого воно стало й останнім. За період боїв за Широкине полк втратив 10 своїх бійців.
Екс-командир полку «Азов» Черкас, який на момент Павлопіль-Широкинської операції командував підрозділом, підсумовує операцію так: «Вона стала променем надії у період найважчого етапу російсько-української війни для всіх наших військових хоча б з однієї причини: після великих втрат в Іловайську, постійних боїв у Донецькому аеропорту, втрат і поразок на лінії розмежування ця операція була єдиною на той час успішною зі звільнення досить великої ділянки фронту». Під час операції було звільнено 5 населених пунктів: Широкине, Бердянське, Лебединське, Комінтернове та Павлопіль.
До кінця літа 2015-го «Азов» нещадно нищив ворога на цьому напрямку, допоки полк не вивели з передової, куди офіційно «Азов» повернувся лише днями, 1 лютого 2019 року. Сьогодні азовці продовжують свою справу зі звільнення України від загарбника, яка обов`язково завершиться нашою перемогою.
