Він загинув, як справжній чоловік, як воїн, у бою. 15 лютого, у завершальний день Павлопіль-Широкинської наступальної операції, коли було оголошено «перемир’я», поклав життя за Україну фастівчанин Михайло Чеботарьов («Чавур»).
Михайло народився у Росії, у Хабаровському краї, та згодом переїхав до Фастова. Там здобув освіту, потім працював в охоронній фірмі та будівельних компаніях Києва. Мати Михайла Ніна Миколаївна розповідала, що син ріс непосидючою дитиною і її частенько викликали до директора. Одного разу, повернувшись з батьківських зборів, Ніна Миколаївна спересердя сказала, що діти у віці Михайла ставали героями під час Другої світової війни, а він лише псує нерви. Ці слова дуже врізалися у пам’ять хлопця, і саме їх він нагадав, коли мати відмовляла його їхати на війну з окупантом. Він просто не міг вчинити інакше, тому що був упевнений: справжній чоловік не може спокійно спати у теплому ліжку, коли на його землі наступає ворог.
У серпні 2014 року Михайло вступив у ряди «Азову». Зразу проявив себе як людина компанійська, комунікабельна, з відмінним почуттям гумору, відверта і чесна. «Як боєць, – кажуть побратими Чавура, – був дуже хоробрим, навіть можна сказати, азартним, просився на найбільш небезпечні завдання». За декілька днів до смерті у телефонній розмові з матір’ю Михайло сказав: «Ми пішли у наступ. Ми їх женемо, а вони біжать. Це моя земля, і перемога буде за нами». Він говорив про наступ на Широкине, який став успішною військовою операцією, але, на жаль, останньою для Чавура. Під час виконання бойового завдання Михайло зазнав поранення, але продовжив відстрілюватись, поки смертельне друге поранення не забрало його життя.
Указом Президента України від 25 березня 2015 року солдат М. В. Чеботарьов за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Рішенням сесії Фастівської міської ради Михайлу Вікторовичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Фастова» (посмертно). На його честь у ЗОШ І-ІІІ ст.№2, де він навчався, відкрито меморіальну дошку та пам’ятну дошку на Фастівському центрі професійно-технічної освіти.
Пам’ятаємо!
Помстимося!
