Багато речей ми сприймаємо як належне. Не замислюємось над тим, як ходити, після того, як вже навчились, як дихати чи робити якісь звичні дії. Так само ми сприймаємо мову — як те, що знаходиться поруч із самого початку й оточує впродовж цілого життя. Вона є інструментом для навчання, творчості, комунікації, розваг і навіть для передачі почуттів, настрою та багато чого іншого. Важко недооцінити значення мови у формуванні ідентичності народу, у збереженні його памʼяті, традицій та вірувань.
У цьому сенсі українська мова є носієм історії нашого народу, показує звʼязок із минулими поколіннями та дозволяє зрозуміти, який шлях ми пройшли до сьогодення, як розселилися по всій Європі та світу.
Перші згадки та походження української мови
Першими згадками про походження української мови можна вважати записи візантійських істориків, які ще в 400-х роках нашої ери фіксували слова, якими ми користуємось і зараз. Початком писемності вважається написання «Повісті временних літ» Нестором Літописцем — у ній вже наявні питомі українські слова, що відрізняються від інших словʼянських мов. А вже у 1200-х роках ми спостерігаємо відокремлення типових рис української мови в її розвитку на прикладі «Слова о полку Ігоревім». Цей твір написаний мовою, що має багато відмінностей від північнословʼянської гілки мовного розвитку.
При цьому паралельно з писемною розвивалась і розмовна мова, якою користувались у побуті та використовували для повсякденного спілкування. Вона була ще більше схожа на сучасну і мала більше відмінностей від інших словʼянських мов.
Як формувалася українська мова протягом століть
Формування мови — процес складний і тривалий. Основним фактором, що призводить до змін, є міграція населення під тиском ворогів, економічних чи політичних причин. Тож і дослідити, як змінювалась мова, ми можемо етапами, що збігаються з видатними подіями на території розселення українського народу.
Одним із перших поштовхів до розвитку української мови є занепад Русі й утворення Галицько-Волинського князівства, а потім і Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтського. Там наші пращури були значною частиною населення, принесли із собою писемність давньоруською (давньоукраїнською) мовою, а також через контакти з литовськими племенами збагачували й модифікували свою рідну мову. Поява друкарства також сприяла розвитку мови — завдяки цьому ми зараз маємо Пересопницьке Євангеліє, наше національне надбання.
У Речі Посполитій українська мова втрачає свої позиції в державній сфері. Натомість селянство і козацтво, як й інше населення, що ідентифікувало себе українцями, користувалися мовою своїх пращурів. Наша мова в цей час збагачується, переймаючи деякі слова з польської, але й зазнає утисків: зменшується кількість українських шкіл, обмежується богослужіння староукраїнською мовою.
Довга історія заборон — чому українська мова стала символом опору
З часів Речі Посполитої починається й історія утисків та заборон використання української мови. Чому її забороняли? Відповідь на це питання криється в політичній ситуації на наших землях. Частина населення була під владою поляків, які хотіли максимально асимілювати українців і позбавити їх унікальної ознаки — мови. Інша частина населення потрапила під владу Московії та, відповідно, постійно стикалася із забороною на проведення богослужінь українською, навчання, розвиток літератури й науки.
Валуєвський циркуляр (1863 р.), виданий російською імперською владою, мав на меті саме обмеження використання української мови на підконтрольній росіянам території. Обмежувався ввіз літератури українською мовою, а Емським указом (1876 р.) заборонялося використання української мови в публічній сфері, театрах, церквах, музиці. Заборонялося навіть хрестити дітей українськими іменами.
Не дивлячись на всі заборони, українська мова жила і розвивалась. Створювались підпільні читальні з українською літературою, твори друкувались за кордоном, зокрема на Галичині (яка була під владою Австро-Угорщини), і завозились контрабандою на територію імперії.
Відродження мови й нова українська література
У період заборон починається відродження української літератури. Видатною подією цього часу є видання «Енеїди» Котляревського (1798 р.), що ознаменувало появу нової української літератури. Стара книжна мова замінюється у творчості простою, народною, і це підвищує цікавість широких мас до україномовної літературної творчості. На цей період припадає розквіт діяльності багатьох українських митців і товариств.
Інтелігенція і народ: погляд кирило-мефодіївців
Одним із товариств, що розвивало українську мову, було Кирило-Мефодіївське товариство — таємна організація, до складу якої входили відомі українські письменники: Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко. Літератори особливо звертали увагу на життя українського народу в імперії, на утиски з боку влади. У звʼязку з цим зʼявляється цілий пласт літератури, що описує побут пересічного селянина. Плеяда письменників-реалістів багато зробила для дослідження селянського життя і вивчення проблем взаємовідносин інтелігенції та народу.
Радянська доба: нове коло заборон і русифікації
Після розпаду Російської імперії, на короткий період існування УНР, українська мова отримує новий поштовх до розвитку на хвилі піднесення національної свідомості.
Але вже за часів радянської окупації мова знову потрапляє до сфери інтересів росіян. Вважаючи, що вона є ключовим елементом національної ідентичності, керівництво Радянського Союзу намагається проводити політику зменшення кількості носіїв української мови. Це проявлялося як у зменшенні викладання українською, так і стимулюванням письменників і поетів писати саме російською. Навіть та література, яка видавалася українською мовою, здебільшого була спеціальною, творами комуністичних ідеологів або дуже цензурованою.
Письменники, що писали українською, у більшості були засуджені й розстріляні або відправлені в табори. А ті, що залишились, мали творити на замовлення партії, і певний відсоток творів мусив бути російською.
Мова після Незалежності — повернення додому
З набуттям незалежності у 1991 р. значення мови суттєво зросло. Вільна і незалежна держава повинна була мати свою офіційну мову, що історично і культурно була б притаманна її громадянам. Розвиток української мови протягом першого десятиліття після виходу України з СРСР не мав активної підтримки держави: російська мова існувала поруч з українською в багатьох сферах суспільного і культурного життя, іноді навіть переважаючи. Після Помаранчевої революції та Революції Гідності російська мова почала маркуватись як мова агресора, були запроваджені заходи щодо захисту і розвитку української мови. Ця політика почала приносити результат: у культурному середовищі зʼявилось багато якісного україномовного контенту, багато хто в побуті почав переходити на спілкування українською.
Після повномасштабного вторгнення росіян у 2022 році мовне питання стало ще більш актуальним. Відсоток українців, які змінили мову спілкування з російської на українську, значно зріс, майже повністю зникла російська мова з медіапростору. Але, на жаль, залишається доволі багато тих, хто споживає російськомовний контент, не вважаючи це чимось неправильним.
Чому українська мова — цінність, здобута боротьбою
Озираючись на багатовікову історію розвитку та утисків української мови, на знищення як книг, так і їхніх авторів, на те, наскільки важливою є мова для національної ідентичності, ми маємо розуміти, що сам факт її збереження — це диво, яке стало можливим завдяки жертвам всього нашого народу. Завдяки невтомній боротьбі багатьох ентузіастів, що не давали окупаційним урядам знищити згадки про нашу мову, популяризували її по всьому світу, ризикуючи при цьому своїм життям.
Ми маємо памʼятати, що наші вороги одними з перших намагалися відібрати в нас право говорити рідною мовою. Саме тому одним із напрямків боротьби має бути захист і збереження тієї загальнонаціональної цінності, яку передали нам наші пращури, — української мови.