Як і чому виникла УПА
Українська повстанська армія виникла як військове формування ОУН на тлі подій, що розгорнулися на території України з початком Другої світової війни.
У 1942 році територія України, що охоплювала Волинь, Поділля і Наддніпрянщину, опинилась під владою Третього Райху. Німецькою владою на цих теренах був створений Райхскомісаріат «Україна». Політика нацистської влади та її союзників (примусове вивезення молоді на роботи в Німеччину, використання українських господарств як ресурсу для продовольчого забезпечення своєї армії) спонукала керівництво ОУН до організації збройного опору.
На Волині та Поліссі почали діяти перші боївки ОУН, які до весни 1943 року остаточно об’єдналися під єдиним проводом і прийняли назву — Українська повстанська армія. Структура армії творилась за географічним принципом: УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід. Офіційною датою створення УПА прийнято вважати 14 жовтня 1942 року.
Війна проти нацистської Німеччини
Влітку 1941 року нацистський уряд показав своє ставлення до проголошення Акту відновлення Української Держави. Німцями було заарештовано провід новоствореної держави: Степана Бандеру, Ярослава Стецька та інших ув’язнено в концтаборі Заксенгаузен. У ситуації, що склалася, Роман Шухевич направляє офіційного листа до Вермахту про вихід з-під німецького командування. Подальша політика нацистської влади та перетворення всієї території України на арену бойових дій між гітлерівцями і «совєтами» спонукала українців до організованого збройного опору. Керівним органом УПА стає Головний військовий штаб, так званий підпільний парламент. Також була створена військово-польова жандармерія, яка контролювала дисципліну в армії.
На початок 1943 року нацисти зрозуміли, що мають справу не з поодинокими виступами боївок ОУН-УПА, а з добре організованим опором регулярної армії. Починаються каральні операції німців на Волині. Відомим є напад сотні Григорія Перегійняка («Коробки») на німецький гарнізон містечка Володимирець у лютому 1943 року. Тоді було вбито німецького коменданта жандармерії та ще 11 німецьких жандармів. Натомість втрати повстанців становили одного вбитого та двох поранених. Загалом за період з 1942 по 1944 рік УПА провела понад 2500 антинімецьких акцій. Загинуло понад 12 тисяч німців, у той час як втрати воїнів УПА становили лише 2 тисячі осіб.
Війна проти СРСР — головний фронт
З просуванням фронту Другої світової на захід та відновленням радянського режиму, від початку 1944 року УПА починає вести масштабні бойові дії проти радянських військ, щоб завадити становленню радянської влади в українських містах і селах. Загони УПА нападали на відділення зв’язку, мобілізаційні пункти, штаби та окремі невеликі підрозділи радянської армії.
З весни 1944 і до початку 1946 року відбулася низка найбільших зіткнень УПА з військами НКВС СРСР. Одним з таких є бій біля урочища Гурби на Рівненщині 21–25 квітня 1944 року. Приводом для початку зіткнення послужило виявлення військами НКВС на межі Тернопільської та Рівненської областей низки вишкільних баз для поповнення та переформування підрозділів УПА. 21 квітня розпочалась наступальна операція військ НКВС. Загальна кількість воїнів УПА разом з місцевими мешканцями, які їх підтримали, становила близько 5 тисяч. Війська НКВС натомість налічували близько 30 тисяч солдатів та мали авіацію, танки, кінноту. Попри разючу нерівність у силі, бійцям УПА вдалося знищити понад 900 більшовиків, 5 танків та вирватися з оточення.
Ще одним прикладом звитяги воїнів УПА є битва за Космач у лютому 1945 року. Станом на січень 1945 село Космач та його околиці на Прикарпатті були одним зі штабів УПА. Тут створили так звану «Космацьку республіку», де зберігались боєприпаси та продовольство, були розташовані шпиталі та медпункти. Тому війська НКВС наполегливо намагались знищити «бандерівську столицю» Космач. Їм протистояло 16 сотень УПА. У збройних сутичках було знищено від 300 до 400 енкаведистів, у той час як дані УПА підтверджують 12 вбитих і 18 поранених.
Битва за Космач була однією з найуспішніших операцій УПА. Один з командирів цієї битви — відомий сотник УПА Мирослав Симчич — дожив до наших днів і помер у 2023 році незадовго після свого 100-річного ювілею.
УПА — армія, що воювала найдовше у Європі
УПА є одним із прикладів армії, яка в умовах бездержавності змогла тривалий час чинити спротив радянському режимові. У 1948 році, після шести років ведення збройної боротьби, керівники УПА ухвалюють рішення про перехід до глибокого підпілля та продовжують боротьбу у складі невеликих груп — боївок.
У березні 1950 року загинув Головний командир УПА Роман Шухевич. Його наступник, Василь Кук, був заарештований КДБ у 1954, однак групи українських націоналістів і підпільників продовжували чинити опір.
Останній бій упівців
Яскравим прикладом такої боротьби була боївка Петра Пасічного («Чорного»), яка діяла на території Івано-Франківської та Тернопільської областей. У 1959 році ними було вбито оперуповноваженого райвідділу КДБ. У квітні 1960 року ця боївка дала останній бій понад двом сотням бійців радянського режиму. Саме такі сили були кинуті проти трьох повстанців: Петра Пасічного, Олега Цетнарського та Марії Пальчак. Чоловіки були поранені та, не бажаючи здаватися в полон, вкоротили собі віку. Марія пережила катування і допити та отримала 15 років таборів.
Описаний бій донедавна вважався останньою збройною сутичкою УПА, однак архівні документи СБУ свідчать, що збройні сутички та підпільна діяльність українських повстанців продовжувались і після 1960 року.
Як УПА виживала: підпілля, логістика, підтримка населення
Важливу роль у налагодженні підпілля, шляхів пересування, медичного забезпечення УПА відігравало місцеве населення. Українці, які стали заручниками терору «совєтів» з одного боку та нацистів з іншого, підтримували УПА.
Місцеве населення забезпечувало їжею, одягом, медикаментами та розвідданими. Чоловіче населення часто вступало до лав УПА, а жінки брали на себе роль медиків, зв’язкових, друкарок, розповсюджували листівки та підпільну літературу, організовували господарчі референтури.
Діти, молоді дівчата та люди літнього віку передавали інформацію за допомогою невеличких записок, які називали «грипсами». Їхній зміст знали лише відправник і отримувач, щоб у випадку арешту і катувань зв’язковий не міг видати таємну інформацію.
Міфи та правда про УПА
Російська пропаганда постійно поширює міфи про УПА та її командирів. Одним із таких міфів є твердження, що УПА організовувала винищення неукраїнського населення, щоб створити моноетнічну державу. Цей міф не витримує жодної критики, оскільки метою боротьби УПА було створення Української самостійної соборної держави. Про те, що її громадянами можуть бути лише етнічні українці, не йшлося. Навпаки, в лавах УПА воювали представники інших національностей.
Ще одним поширеним міфом є те, що Головнокомандувач УПА Роман Шухевич був на службі в СС та отримав від Гітлера нагороди. Роман Шухевич не мав жодного стосунку до з’єднань СС. Також не існує відомостей про нагородження Шухевича будь-якими відзнаками Вермахту чи Третього Райху. Створення українських батальйонів «Нахтіґаль» і «Роланд» стало результатом угоди ОУН з військовою розвідкою Абвером та розглядалося як ядро збройних сил майбутньої УССД.
Ми повинні розуміти, що в часи гібридної війни РФ проти України необхідно ретельно перевіряти джерела інформації, розвінчувати російські ІПСО та вивчати свою історію.
Значення УПА для сучасної України
УПА є феноменом у світовій історії. Унікальність цієї армії полягає в тому, що українці змогли організувати регулярне, добре вишколене військо і вести успішну збройну боротьбу на різних фронтах без жодної допомоги чи підтримки ззовні. Армія УПА стала символом незламності українського духу і звитяги української зброї в умовах тотального протистояння німецькій і радянській навалі.
Сьогодні ми продовжуємо збройну боротьбу. Українська повстанська армія дає нам приклад незламності, сили духу і сили опору. Нагадує, що ми є спадкоємцями боротьби за честь, славу і цілісність нашої держави.
