20 лютого 2014 року є датою, яку українське законодавство та міжнародна спільнота визначають як початок війни росії проти України. Саме ця дата викарбувана на медалі МО РФ «За повернення Криму». Подальша окупація Криму стала тригером для входження світу в епоху гібридних воєн та змін, до яких він виявився неготовим.
Помилковою є позиція вважати анексію Криму у 2014 році окремою історичною подією поза контекстом історії цього регіону з часів Совєцького Союзу та аналізу дій РФ у попередні роки стосовно інших країн.
Крим до 2014 року: історична та політична передісторія
Статус півострова та політичні кризи 90-х років
Буквально за кілька місяців до проголошення незалежності України відбувся кримський референдум, на якому проголосували за відновлення Кримської Автономної Совєцької Соціалістичної Республіки. І це рішення було підтримано Верховною Радою УРСР у Києві.
Наступним кроком у боротьбі за те, чий Крим, став 1992 рік, коли парламент РФ визнав указ президії ВР СРСР від 1954 року недійсним. Паралельно кримські депутати ухвалюють кримську конституцію, створюють паралельні органи державного управління, куди запрошують росіян, а територію півострова оголошують самостійною державою.
Належна реакція української влади запізнилась на три роки. Лише пряме втручання у 1995 році Національної гвардії України відновило контроль над регіоном, а Верховна Рада скасувала дію конституції Криму.
Проблема Чорноморського флоту та іноземних військових баз
Не менш вагомою стала боротьба за спадок Чорноморського флоту Совєцького Союзу між Україною та РФ. У результаті угоди росіяни отримали 82% потужностей флоту, а Україна – 18% в обмін на списання боргів за російський газ.
Прийнята у 1996 році Конституція України забороняла розміщення будь-яких іноземних військових баз. Однак під тиском РФ у 1997 році укладається угода, яка дає право перебувати у Криму російському флоту до 2017 року. А у 2011 році перебування флоту та військових баз РФ в Автономній Республіці Крим продовжили до 2042 року внаслідок «Харківських угод».
Конфлікт довкола Тузли та гібридна підривна діяльність
Гібридна агресія відновилась у 2003 році спробою захопити острів Тузла. В односторонньому порядку з боку росії почалися роботи зі зведення насипної дамби. Лише рішучість Києва застосувати силу у відповідь на цю чергову провокацію зупинила будівництво дамби за 102 метри від державного кордону.
Паралельно з цими подіями російська федерація цілеспрямовано фінансує та розбудовує мережу сепаратистських і відкрито проросійських організацій, веде агентурну роботу з підриву обороноздатності.
Геополітичні передумови анексії
Щоб зрозуміти передумови російського вторгнення в Україну у 2014 році, треба повернутися на десять років раніше, а саме до подій Трояндової революції у Грузії та Помаранчевої революції в Україні.
Ці революції стали поштовхом для цих країн до поступового виходу з російської геополітичної орбіти, а в самій російській політичній свідомості були посіяні зерна страху екзистенціальної загрози щодо власне росії та її місця у світі.
Цей страх був артикульований 10 лютого 2007 року у промові Володимира Путіна на Мюнхенській безпековій конференції. Із цієї промови в контексті анексії Криму важливими є дві тези:
- Критика однополярного світу після розпаду Радянського Союзу (сам розпад трактується як найбільша геополітична катастрофа XX ст.).
- «Агресивне розширення НАТО», оскільки у 2008 році до Альянсу планували запросити Грузію та Україну. Для росії це означало втрату контролю над колишніми територіями.
Уже за півтора року з моменту цієї промови, 8 серпня 2008 року, розпочалася російська атака на Грузію. У результаті 20% території Грузії опинилися під окупацією, а аналітики пророкували роль наступної жертви Україні. Реакція міжнародної спільноти вилилась у звичну для українців після 2014 року «глибоку стурбованість». А вже за рік після російсько-грузинської війни адміністрація президента США Б. Обами оголосила про «перезавантаження відносин» із росією.
Як відбувалася анексія Криму у 2014 році
Вторгнення росії в Україну почалося в момент найбільшої та найглибшої внутрішньополітичної кризи в історії сучасної України. Українське громадянське суспільство чинило опір спробам української влади закріпити статус вічного та вірного васала Москви.
У перебігу окупації можна виділити ключові дати, які допомагають зрозуміти динаміку процесу нападу на Україну:
- Січень 2014 року: Створення загонів «самооборони» в Криму задля захисту від «українських фашистів».
- 24–25 лютого 2014 року: Вторгнення в Крим підрозділів ЗС РФ та загонів донських козаків задля блокування військових частин ЗСУ та захоплення українських адмінбудівель.
- 26 лютого 2014 року: Мітинг, організований Меджлісом, на підтримку територіальної цілісності та державного суверенітету України.
- 27 лютого 2014 року: Голосування за проведення «референдуму про статус Криму»; Сергій Аксьонов очолює уряд Криму.
- Початок березня 2014 року: Повне відключення українських телеканалів та медіа і заповнення етеру винятково російськими федеральними каналами.
- 16 березня 2014 року: Проведення так званого «референдуму» під дулами автоматів серед населення Кримського півострова, щоб прикрити чи узаконити наслідки військової операції.
- 18 березня 2014 року: Підписання «Договору про входження території Республіки Крим та м. Севастополя до складу російської федерації».
Реакція України та міжнародної спільноти
Попри суспільно-політичну кризу, параліч державних інституцій та російський вплив на силові структури, українське суспільство та влада починають діяти: формуються підрозділи добровольців, РНБО береться за реанімацію силового блоку, а уряд із парламентом відновлюють повноцінну роботу.
Завдяки зусиллям МЗС 27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію щодо територіальної цілісності України. Результатом подальшої міжнародної роботи стало оприлюднення Кримської декларації державним секретарем США Майком Помпео 25 липня 2018 року. Ці та інші документи стали підставою для запровадження міжнародних санкцій проти РФ.
Наслідки анексії Криму
Втрата Криму продемонструвала слабкість України та всієї системи колективної безпеки Європи, чим росія планувала скористатися й надалі. На сході та півдні України за кримським сценарієм мала утворитися так звана «Новоросія» з подальшим входженням цих територій до складу російської федерації.
На щастя, завдяки українським пасіонаріям та патріотам вдалося зупинити сепаратистські заколоти на вулицях і дати силовим структурам час оговтатися. Успіх України у зупиненні гібридної агресії змусив РФ задіяти вже регулярну армію.
Чому анексія Криму — ключова подія сучасної історії України
Анексія Криму засвідчила неспроможність держави захистити суверенітет України. Це стосується не тільки служб та відомств як окремих інституцій, а й кожної посадової особи, яка свідомо чи несвідомо саботувала ухвалення необхідних рішень у момент початку російської агресії.
Напад на Україну довів абсолютну беззмістовність та безпідставність української політики позаблоковості й нейтралітету, а головне — хибність покладання на міжнародні домовленості. Яскравим підтвердженням цього став сумнозвісний Будапештський меморандум — договір, який став прикладом ігнорування взятих на себе зобов’язань країнами-підписантами.
Питання Криму сьогодні
В умовах повномасштабного вторгнення російської федерації визволення Криму розглядається насамперед через утилітарну призму військової логіки. Окупована територія Криму — це одна величезна військова база, яка виконує широкий спектр завдань для окупаційної російської армії:
- Забезпечення логістики окупаційної армії на півдні України;
- Військово-морська база для контролю за Чорним морем;
- Розміщення РЛС дальнього виявлення та систем ППО і ПРО;
- Розміщення ракетних та дронових стартових установок для завдання ударів по території України.
На міжнародній арені Автономна Республіка Крим стала важелем тиску на Україну з метою примусити її визнати територію півострова російською. В обмін на це визнання нібито гарантуються мир, безпека та процвітання в майбутньому. Для українців, які вже отримали подібні гарантії в Будапешті в обмін на ядерне роззброєння, такі запевнення є не чим іншим, як порожніми обіцянками.
Лише повернення Криму під прапор України поставить крапку в питанні подальшої безпеки нашої держави.