Щирий, усміхнений і небагатослівний – таким пам’ятають азовці Кутуза, справжнього воїна, що віддав життя за Батьківщину. Він відчайдушно відстоював правду, до нього йшли за порадою.
Олександр Сергійович Кутузакій народився 26 грудня 1986 року в Одесі. Закінчив середню школу №1. Добровольцем пішов в «Азов» з перших днів війни. Був у складі «Чорного корпусу». У самому полку служив на посаді старшого стрільця.
15 лютого 2015 року 28-річний одесит Олександр Кутузакій, позивний – «Кутуз», пішов у свій останній бій разом із земляком Акелою. Разом вони й не повернулися… Кутуз загинув поблизу Широкиного, відбиваючи атаку ворога.
Того дня азовці виконували бойове завдання – вони доставляли боєприпаси на першу лінію фронту побратимам. Кілька рейдів пройшли вдало, а останній завершився трагічно. Бійці потрапили в засідку, їх автомобіль був цинічно розстріляний з укриття. Акела і Кутуз загинули, а їхні тіла певний час знаходились у бойовиків.
Смерть Кутуза і знущання над бездиханним тілом – це ще одна величезна помилка ницого ворога, який втратить сотні своїх бойовиків за кожну смерть наших воїнів.
23 лютого на похороні загиблого азовця вся Одеса, стоячи на колінах, оплакувала героя, справжнього сина України. На прохання матері Олександра ховали його у відкритій труні, аби всі бачили садистську суть терористів, які понівечили мужнього воїна.
«Його обличчя – це обличчя України. Сьогодні таке лице в усіх нас», – написав про бійця одеський журналіст Богдан Осінський.
В Одесі на честь загиблого вояка перейменували вулицю Ленінградську на Олександра Кутузакія. А на фасаді школи, де навчався Кутуз, встановили меморіальну дошку полеглому бійцю.
Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі азовець нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Пам’ятаємо!
Помстимося!
