«У нас є бажання, ідея та свобода, а у них – тільки зброя»
Сьогодні згадуємо нашого побратима В’ячеслава «Козака» Кирилова, полеглого в бою рівно три роки тому.
«Козак був такою колоритною постаттю, що дивишся на нього і зразу бачиш, що це справжній козак, – ділиться спогадами командир Військової школи імені полковника Євгена Коновальця друг Кірт. – Він мав козацькі вуса, чуб, сережку, міцну статуру. Але не зовні проявлялася його вдача, а у переконаннях і поглядах. Він взяв у руки шаблю і пішов захищати свій рідний край». В’ячеслав був родом із Білгород-Дністровського Одеської області, жив в Одесі, виховував маленького синочка. У «найгарячіші» дні 2014-го їздив у зону бойових дій як волонтер та доброволець. 19 грудня 2014 року, у свій 33 день народження, Козак закінчив КМБ та вирушив в АТО у складі АЗОВу. В опануванні військової науки він досягав значних успіхів, йому було цікаво все – і зв’язок, і медицина, і зброя. В інтерв’ю побратим Козак говорив: «У нас є бажання, ідея та свобода, а у них – тільки зброя. У них немає бажання, це не їхня війна. Я не знаю, чому вони сюди йдуть! Бо сказав «дядя путін»? Маячня! Як я це бачу: всі хотіли якихось змін, але боялись. Поштовхом став Майдан, і ось ці зміни наступають!»
«Ми зрозуміли, що на таку людину можна покладатися, – продовжує Кірт. – Козак проявляв свої лідерські якості, поводився дуже професійно. Він зараз був би як мінімум командиром роти, мав великий потенціал, старанно виконував завдання». Козак зазнав смертельного поранення, коли витягав побратима і врятував йому життя. На жаль, лікарі не змогли зробити те саме для нього – наш боєць помер у госпіталі. «Ми думали, що Козак живий, нам казали, що він прийшов до тями, що усміхався, – каже Кірт. – Аж за кілька днів повідомили, що він помер. Цей удар став справді важким – коли сподіваєшся, що все добре з людиною, а її вже немає… У мене залишились речі Козака, зокрема бінокль. Я не поспішаю його віддавати в музей, бо відчуваю його силу в цій речі. Дивлячись на бінокль і згадуючи про таких людей, я розумію, що не можу повернутись до цивільного життя, тому що триває війна. І поки вона не закінчиться нашою перемогою, ми не маємо права припиняти боротьбу. Ми втратили таких людей не для того, щоб просто так забути і подарувати їхню загибель ворогу. Під час Широкинської операції я думав про Хому і Аксьона, які полягли в Іловайську. Тоді нам не вдалося помститися за них. А в Широкиному ми змогли це зробити, хоча самі втратили багатьох сміливих хлопців. За таких людей, як Козак, хочеться покарати наволоч, яка винна у всіх смертях, яка розпочала цю війну».
Побратим Козак загинув у перший день так званого «перемир’я», згідно з яким оголошувалось припинення вогню та відведення важкого озброєння на відстань від 50 до 70 км. У нерівному бою, під час якого ворог застосував артилерію і танки, ми втратили нашого хороброго Козака. Тож нехай його смерть не буде даремною!
Пам’ятаємо!
Помстимося!
