«Він мав світлі очі, які відображали його душу…»
14 лютого ми вшановуємо пам’ять Володимира Радіонова на псевдо «Чемпіон», який загинув три роки тому під час Широкинської операції.
Вова «Чемпіон» став добровольцем у серпні 2014 року. Сам був родом із Луганська, брав активну участь у фанатському русі, зокрема ФК «Зорі». Зі спогадів командира Військової школи імені полковника Євгена Коновальця друга Кірта: «Вова Чемпіон був учасником луганського Майдану, а на Сході було дуже невигідно бути революціонером. Там багато ворогів, і такі люди, як Вова, звикли, що ворог – скрізь. Патріотів закидали камінням, їх викрадали «правоохоронці», і саме в такий час відбулось становлення Вови як лідера. Це була людина дуже високої культури та гідності. Йому був зовсім непритаманний матеріалізм». Зі звичайного бійця він став командиром автовзводу та заступником командира роти з техніки. Друг Кірт пропонував йому як найбільш достойному бійцю стати командиром БТР. Але він навідріз відмовився зі словами: «Ні, у БТРі мене спалять, там дуже тісно», так ніби щось відчував. На пропозицію про «Спартан» відреагував ствердно, був дуже радим, бо там великі вікна, гарний огляд. На жаль, сталось так, що у «Спартані» він і знайшов свою смерть…
Хоча Чемпіон міг керувати водіями на той час, але сам визвався повести «Спартан» у прикриття – прикривав контратаку, підвозив набої та їжу вдень, вночі, під обстрілами. Він розумів, що «Спартан» не є повноцінною бойовою машиною – це легкоброньований джип, не більше. Але, за словами друга Кірта, на той час в АЗОВу не було серйозного озброєння, лише один БТР, один «Спартан» та «Азовочка». Чемпіон на «Спартані» здійснив приблизно 10 небезпечних виходів.
14 числа азовці готувалися до контратаки, повинні були зранку отримати підкріплення та піти в бій у напрямку Новоазовська. За даними розвідки, противник підтягнув останні резерви, і вони з легкістю мали прорвати ворожу лінію оборони. Але розвідка не знала, що терористи відірвали групу від Дебальцевого і підуть у контрнаступ набагато швидше, ніж генерали зможуть дати необхідну бронетехніку. Тоді Чемпіон з побратимами на повній швидкості влетів в оточене Широкине. Противник прорвав першу лінію оборони, танки були вже в селі. «Ми розуміли, що становище скрутне, – каже Кірт. – Чемпіон та Боб отримали завдання евакуювати хлопців з першої лінії оборони. Під час евакуаці «Спартан» Вови був знищений ворожим танком». Азовці думали, що загинули і Чемпіон, і Боб. Але вибуховою хвилею Боба викинуло через люк бронемашини, а Вова помер на місці. «Дуже сильні почуття, коли втрачаєш побратима, хлопця з підрозділу, яким ти командував, – згадує Кірт. – Чомусь смерть Вови Чемпіона вдарила як ножем, дуже боляче. Про таку людину хочеться сказати, що вона була святою. Він мав світлі очі, які відображали його душу. Світла людина з добрим і хоробрим серцем».
Того дня ми втратили одного з останніх українських Лицарів. На спомин про Чемпіона ми повинні визволити його рідний Луганськ, адже це була його мрія, його головна мета.
ПАМ’ЯТАЄМО!
ПОМСТИМОСЯ!