15 лютого 2015 року під час битви за Широкине ворожа міна забрала життя азовця Миколи Троїцького з позивним «Акела».
Спомини командира Військової школи імені полковника Євгена Коновальця друга Кірта, тодішнього командира 2-ї сотні: «З Акелою ми познайомились влітку 14-го. Друг Мосе пам’ятав його ще з революційних подій, казав, що це була дуже смілива, авантюрна людина, як то кажуть, «за будь-який двіж». Акела – досвідчений вовк з Одеси, справжній джентльмен удачі». Під час Іловайської операції він знайшов бізнесмена-волонтера, який подарував йому джип «Гранд черокі». На цьому джипі азовці через соняшники вивозили полеглого друга Березу, виїжджали у розвідку під Іловайськом, ледве не потрапили на блокпост противника, адже у них не було карт з оперативною обстановкою, інструктажів. На своєму джипі Акела їздив вимінювати БК для хлопців. Завдяки йому у батальйоні з’явились перші гранатомети та гранати. «Він робив все, щоб у нас була перевага в озброєнні, щоб ми могли ефективно знищувати противника. Мені здавалося, що він ніколи не відпочиває – завжди кудись їздив, щось знаходив, був дуже енергійним», – згадує Кірт.
Друг Акела здійснив багато героїчних, а іноді й відчайдушних вчинків. Їздив евакуювати покинутий збройниками танк, знайшов склад з боєприпасами та вивіз його – це запезпечило підрозділ БК на кілька місяців та дуже допомогло в обороні Маріуполя. «Я завжди казав йому, що не треба покладатись на удачу, бо вона може закінчитись, а він відповідав: «Командире, буде як буде».
Акела перейшов до спецпідрозділу в складі АЗОВу, але завжди перебував поряд, постійно допомогав, і друг Кірт вже пізніше дізнався, що Акела чув по рації, що коїться з хлопцями. І хоча він не був зобов’язаний стояти з побратимами на їхній лінії, але почув, що ворог прорвав оборону, що друга сотня зазнала втрат загиблими і пораненими, що Чемпіон намався рятувати хлопців і що він загинув. За словами Кірта, Акела набрав у свій джип гранатометів, гранат, набоїв і полетів у Широкине, щоб рятувати своїх. «На жаль, сепари вийшли на головну вулицю до того моменту, як він зрозумів, що там наших вже немає. І на центральній вулиці Широкиного Акела загинув разом з Кутузом, який також кинувся на допомогу. На той момент ми не знали, що він до нас приїхав. Вороги сказали, що знищили командира на джипі в центрі міста. Мій джип, хоч і в осколках з пробитими колесами, але був у безпеці, тому ми подумали, що, ймовірно, це був Акела. Точно дізнались вже наступного дня». Акела не міг безпорадно сидіти і дивитися, як його побратимів убивають. Він кинувся на поміч, у свій останній бій. «Я дуже вдячний цьому хороброму чоловікові за все те, що він зробив для нас. Справді, якщо б не він, то я і мої хлопці не впорались би ні влітку 14-го, ні пізніше. Останнім часом в медіа прокотилась хвиля розповідей про Широкинську операцію, де немає згадок про участь у ній доровольців, де весь погляд зосереджується на Збройних силах. Коли підрозділи ЗСУ потрапили в засідку перед самою операцією, друг Акела був тим самим хлопцем, який кинувся забирати вбитих і поранених воїнів-десантників. Він зробив це не для пафосу чи слави – він зробив це, бо не міг інакше».
За мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Микола Троїцький нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Указом № 15 від 27 квітня 2016 року нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (посмертно).
Пам’ятаємо!
Помстимося!