Чотири роки без друга Дєрзкого

Чотири роки без друга Дєрзкого

23 серпня 2014 року під час запеклих боїв за звільнення Іловайська азовці втратили свого побратима — друга Дєрзкого. Під час виконання бойового завдання його група потрапила в засідку: по машині, в якій він їхав, бойовики відкрили вогонь з РПГ. Тоді друг Дєрзкій загинув, а його побратими Безумний, Гюрза та Золотий зазнали поранень.

Олександр «Дєрзкій» Русак народився в місті Дніпро. На момент загибелі йому було лише 23 роки – до свого 24-го дня народження Сашко не дожив буквально півтора місяця.

Друг Дєрзкій брав участь у Революції гідності. Коли ж почалася війна, то також не лишився осторонь, а зібрав речі та поїхав до Києва, аби стати до лав тоді ще батальйону АЗОВ. До речі, батькам він сказав про те, що поїхав добровольцем на фронт лише тоді, коли вже прибув на Донбас.

За мирного життя хлопець був активним фанатом футбольного клубу «Дніпро», намагався не пропускати жодного матчу – як домашнього, так і виїзного. Крім того, він й сам займався спортом та намагався підтримувати себе в хорошій фізичній формі. Друг Дєрзкій був справжнім лідером та прикладом для наслідування для багатьох хлопців з дніпровського футбольного руху. Як пригадують друзі загиблого, він мав власну життєву позицію та принципи, яким чітко слідував, і дійсно відповідав своєму позивному – був людиною з характером та власною думкою. А ще Олександр Русак був справжнім борцем за справедливість – в будь-якій ситуації намагався відшукати правду й ніколи не приймав чиюсь сторону тільки тому, що це його друг чи знайомий.

У 2016 році на фасаді школи, в якій навчався Олександр, на його честь встановили меморіальну дошку. Час від часу в місті з’являються банери та графіті з Дєрзкім, що дійсно демонструє повагу до загиблого бійця та його пам’яті від дніпрян.

Так сталось, що Сашко загинув в одне з українських свят – День Державного прапора України. Загинув, захищаючи наші синьо-жовті кольори. Попри увесь біль та сум від втрати побратима, ми не маємо права відступати та здаватися – ворог має понести покарання за те, що в такий важливий для України день загинув один з найкращих її синів.

Пам’ятаємо! Помстимося!