Україна під час жорстокої, виснажливої війни за незалежність мала своїх героїв, на прикладах яких можна і треба виховувати українську малечу.
31.10.1886 — в містечку Великий Токмак Херсонської губернії (зараз Токмак Запорізької області) народився Безручко Марко Данилович — український військовий діяч, голова штабу Корпусу Січових Стрільців, начальник штабу Армії УНР.
Під час Першої світової війни Марко Безручко був начальником штабу піхотної дивізії.
1917 року Безручко разом з іншими військовиками українського походження став на бік свого повсталого народу і брав активну участь у створенні частин української армії.
Він був одним із тих, кому не подобалось засилля російських монархістів в армії, яким відкрито протегував сам гетьман, тому під час короткотривалої війни між гетьманом і Директорією прийняв бік останньої.
Наприкінці 1918 року Безручка призначають начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки.
26 березня 1919 року полковника Безручка призначили до Корпусу Січових Стрільців, командиром якого був полковник Євген Коновалець. Там Марко Данилович став начальником штабу і членом Стрілецької Ради.
Протягом 1919 року Корпус вів важкі бої на Поділлі, відбиваючи наступи червоних і білих, аж поки 7 грудня 1919 року армію УНР не було інтерновано поляками в Луцьку.
1 січня 1920 року Симон Петлюра доручив полковнику Безручку сформувати 6-ту стрілецьку дивізію Січових Стрільців.
З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї Січової дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня — 2 вересня 1920 та вийшов переможцем тут у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного.
Середня група військ під його проводом вела восени контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород—Бар—Літин.
5 жовтня 1920 йому присвоєно звання генерал-хорунжого.
Під час гучного святкування 20-річчя відродження Польської держави польська влада нагородила Марка Безручка вищим орденом “Vіrtutі Міlіtarі”, проте той прийняти його відмовився. “Я воював за Україну, а не за Польщу” – заявив бойовий генерал.
Безручко після важкої хвороби 10 лютого 1944 року і похований на українському православному цвинтарі “Воля” у Варшаві.
Тільки після Незалежності ім’я Марка Безручка повернулось спочатку до його родичів, а потім і до всіх небайдужих. Щоправда, повертається дуже повільно, як зазначалось вище.
